Тюльпаны на снегу - Пётр Елфимов

Из покоя застекленного уюта,

дорогого может быть кому-то,

с девятиэтажной высоты,

в небо упирающейся круто,

вылетели алые цветы.

Юными птенцами, неумело,

крылья лепестков расправив смело,

вниз рванулись — к пагубной земле, —

в бесконечной и предсмертно-белой,

от мороза ежащейся мгле.

Целлофана лист, дворцом хрустальным

рухнувших надежд, затих опально.

Опустев без тоненьких стеблей,

прохрустел о бесконечно-дальнем

призрачной прозрачностью своей.

Что-то безвозвратно надломилось

и тоска навеки затаилась

в неизвестном взгляде, но родном;

по душе жестокая немилость

залихватски щелкнула бичом.

Толща дней приглушит и затянет

звуки слов, которыми обманет

много раз друг друга человек,

но в забвенность никогда не канет

миг утраты, длящийся, как век.

Вьет метель узоры филигранно

из теней снежинок и тумана.

Будто бы на сказочном лугу

полыхают яркие тюльпаны

чьим-то тайным горем на снегу.

З спокою заскленого затишку,

дорогого може бути комусь,

з дев'ятиповерхової висоти,

в небо упирається круто,

вилетіли червоні квіти.

Юними пташенятами, невміло,

крила пелюсток розправивши сміливо,

вниз рвонулися — до згубної землі, —

в нескінченної та передсмертно-білої,

від|морозу|

Целлофан лист, палацом кришталевим

впалих надій, затих опально.

Опустивши без тоненьких стебел,

прохрумтів про нескінченно-далекому

примарною прозорістю своєю.

Щось безповоротно надломилося

і туга навіки причаїлася

у невідомому погляді, але рідному;

по душі жорстока немилість

залихватськи клацнула бичем.

Товща днів приглушить і затягне

звуки слів, якими обдурить

багато разів одна одна людина,

але в забутість ніколи не кане

мить втрати, що триває, як століття.

В'є хуртовина візерунки філігранно

з тіней сніжинок і туману.

Ніби на казковому лузі

палають яскраві тюльпани

чиїмось таємним горем на снігу.