Вовкина Теперь - Профессор Лебединский

А правда, что весной цветёт сирень?

И к дому возвращаются все птицы?

И я вернулся, видишь, словно тень

как будто из далёкой заграницы

А, правда, у соседей рыжий кот?

А это чьи скажи, играют дети?

По телеку сказали, что в Тюмени гололёд,

а в Питере как прежде дождь и ветер.

А, правда, что Ты больше не моя?

Что Ты Вовкина теперь.

Как жаль, как жаль все эти годы.

Куда Ты в ночь?

Куда Ты под дождём?

Да ладно, что теперь.

Ведь у природы нет плохой погоды.

А, правда, облака все из воды?

А, правда, верным быть уже совсем не модно?

А если дотянуться до звезды,

то руки обожжешь огнём холодным?

А Ты, Ты всё такая же, поверь.

Всё тот же тёплый взгляд и ласковые руки.

А, правда ли, что есть на свете зверь,

который погибает от разлуки?

А, правда, что Ты больше не моя?

Что Ты Вовкина теперь.

Как жаль, как жаль все эти годы.

Куда Ты в ночь?

Куда Ты под дождём?

Да ладно, что теперь.

Ведь у природы нет плохой погоды.

А правда, що навесні цвіте бузок?

І додому повертаються всі птахи?

І я вернувся, бачиш, наче тінь

ніби з далекого закордону

А, правда, у сусідів рудий кіт?

А це чиї скажи, грають діти?

По телеку сказали, що в Тюмені ожеледь,

а в Пітері як раніше дощ і вітер.

А, правда, що Ти більше не моя?

Що Ти, Вовкіна тепер.

Як шкода, як шкода усі ці роки.

Куди Ти вночі?

Куди Ти під дощем?

Так, добре, що тепер.

Адже у природи немає поганої погоди.

А, правда, хмари всі з води?

А, правда, вірним бути вже зовсім не модно?

А якщо дотягнутися до зірки,

то руки обпалиш вогнем холодним?

А Ти, Ти все така ж, повір.

Все той же теплий погляд і ласкаві руки.

А, правда, що є на світі звір,

який гине від розлуки?

А, правда, що Ти більше не моя?

Що Ти, Вовкіна тепер.

Як шкода, як шкода усі ці роки.

Куди Ти вночі?

Куди Ти під дощем?

Так, добре, що тепер.

Адже у природи немає поганої погоди.