Песен Светлых - Профессор Лебединский

От весны до весны

Долго изо дня в день

Пробиралась ко мне

Боль моя.

И настигла меня

Среди белых берёз

И просила меня

Что б сложил я о ней

Песен светлых, сказок добрых.

Я прогнал её прочь

Я смеялся над ней,

Но вернулась она

стала злей и сильней

И не стала просить

Стала гнуть и ломать

Или сгинешь ты здесь

Или сложишь ты мне

Песен светлых, сказок добрых.

Вышивала узор

Словно злая швея

Раскалённой иглой,

А потом вдруг ушла

Отпустила смеясь

Мол спасибо скажи

И попробуй теперь

Без меня ты сложи

Песен светлых, сказок добрых.

Задышалось легко

Словно сгинула ночь

И от белых берёз

Я отправился прочь

Позабыл я её Эту глупую боль

Жить да жить бы теперь

Да уж мне не сложить

Песен светлых, сказок добрых.

Від весни до весни

Довго з дня на день

Пробиралася до мене

Біль мій.

І настигла мене

Серед білих берез

І просила мене

Що б склав я про неї

Пісень світлих, казок добрих.

Я прогнав її геть

Я сміявся над нею,

Але повернулася вона

стала злішою і сильнішою

І не стала просити

Почала гнути і ламати

Або згинеш ти тут

Або складеш ти мені

Пісень світлих, казок добрих.

Вишивала візерунок

Неначе зла швачка

Розжареною голкою,

А потім раптом пішла

Відпустила сміючись

Мовляв, дякую скажи

І спробуй тепер

Без мене ти склади

Пісень світлих, казок добрих.

Задыхалось легко

Наче зникла ніч

І від білих берез

Я вирушив геть

Забув я еї Цей дурний біль

Жити та жити би тепер

Так вже мені не скласти

Пісень світлих, казок добрих.