Портрет - После 11

Я вижу только твое лицо,

Живые блестящие глаза.

Не надо жестов не надо слов.

Позволь придумать тебя сегодня.

Запомнить, как откровенный сон,

Поверить в то, что ни кто не знал.

Ни кто по имени не назвал.

Ни темной ночью,

Ни в жаркий полдень.

Кто тебя написал?

Кто тебя так любил?

Кто тебе доверял

Свои мысли, свои тайны.

Мир в твоих глазах,

Так красив.

Так красив.

Твой маленький портрет,

Так прекрасен не случайно.

И сквозь распахнутое окно,

Ворвался звонкий детский смех

И ярко белое полотно

Мечтает превратиться в парус.

Раскрылось нам на двоих одно

Как жаль что хватит не на всех.

Другим искать не смыкая век

И до предела повышен градус.

Я бачу тільки твоє обличчя,

Живі блискучі очі.

Не треба жестів не треба слів.

Дозволь придумати тебе сьогодні.

Запам'ятати, як відвертий сон,

Повірити в те, що ніхто не знав.

Ніхто на ім'я не назвав.

Ні темної ночі,

Ні в спекотний полудень.

Хто тебе написав?

Хто тебе так любив?

Хто тобі довіряв

Свої думки, свої таємниці.

Світ у твоїх очах,

Такий гарний.

Такий гарний.

Твій маленький портрет

Такий прекрасний не випадково.

І крізь відчинене вікно,

Увірвався дзвінкий дитячий сміх

І яскраво біле полотно

Мріє перетворитися на вітрило.

Розкрилося нам на двох одне

Як шкода, що вистачить не на всіх.

Іншим шукати не стуляючи повік

І до краю підвищений градус.