Душегуб - Полковник и однополчане

Завалила закат одноглазая, но симпатичная ночь,

Тянет заячьим супом от деда Мазая,

Уложив на полу от буржуйки совсем угоревшую дочь,

Нацепив дробовик на тропу выползаю.

Поброжу по болоту, проверю грибные места,

Отпущу свою душу погреться на звездах,

Да, по совести, надо поправить могилку мента,

Что весной напугал меня выстрелом в воздух.

Шерудят кабаны и медведи в совхозном саду,

Носит филин свою лебединую песню,

Молкнет видя меня, знает, падла, когда-никогда попаду,

Ну да я не спешу, с ним пока интересней.

В небесах этих мной невесть сколько насчитано лун,

Уж давненько поставил свою хату с краю,

Обошелся с собою, как-будто хреновый колдун,

Превратился в дерьмо, а как обратно не знаю.

Вот еще посижу, покурю, да отправлюсь назад,

Ободренно-довольный глотком самогона,

Да на тракт загляну, там с утра грибнички егозят,

Вдруг, а больших сапогах есть еще два патрона.

Беда с сапогами, с весны-то совсем износил,

Сымали-бы сами, так я б их зря не губил.

Завалила захід одноока, але симпатична ніч,

Тягне заячим супом від Діда Мазая,

Уклавши на підлозі від буржуйки зовсім дочку,

Начепивши дробовик на стежку виповзаю.

Поброжу по болоту, перевірю грибні місця,

Відпущу свою душу погрітися на зірках,

Так, за сумлінням, треба поправити могилку мента,

Що навесні налякав мене пострілом у повітря.

Шурчать кабани і ведмеді в радгоспному саду,

Носить пугач свою лебедину пісню,

Мовкне бачачи мене, знає, падла, колись потраплю,

Ну, так я не поспішаю, з ним поки цікавіше.

У небесах цих мною казна скільки нараховано місяців,

Вже давно поставив свою хату з краю,

Обійшовся з собою, наче хріновий чаклун,

Перетворився на лайно, а як назад не знаю.

Ось ще сиджу, покурю, та відправлюся назад,

Підбадьорено-задоволений ковтком самогону,

Так на тракт загляну, там з ранку грибнички їзять,

Раптом, у великих чоботях є ще два патрони.

Біда з чоботами, з весни-то зовсім зносив,

Симали б самі, так я б їх даремно не губив.