Вторник - PIZZA

Обыкновенный вторник, самый незаметный день

Был, как будто не был, плыл и вяло утонул в среде.

Я заведу мотор, на кольце — затор.

Дорога - не восторг, но на метро — не то.

Еду я домой.

Еду, еду, а кругом метет метель.

Я звонил тебе днем, просто так.

— Алё?

Привет!

— Алё!

Привет!

Я звонил весь день, но длинные гудки в ответ.

Номер наберу, и снова не берут.

Где же ты, мой друг?

Где, где ты, добрый друг?

Нападает грусть и безнадежно впереди стоит проспект.

Мы с тобою никогда не постареем,

Если сможем иногда быть добрее.

Открывай скорее, у дверей я.

У дверей я.

И мы как будто вновь вместе, такой я видел сон вчера.

А у меня — всё песни, и это не совсем игра.

И горе — не беда, и годы — города, и горы — высота, и я хочу туда.

И ты хотела так, но что-то сбилось и остановился шаг.

Не постоянно время, неровен час,

Прошу, не дай ему все решить за нас.

Несколько минут годы не вернут,

Но можем мы вдвоем в них просто заглянуть.

И к этому окну, так спешил я, может быть, в последний раз.

Мы с тобою никогда не постареем,

Если сможем иногда быть добрее.

Открывай скорее, у дверей я.

У дверей я.

Мы с тобою никогда не постареем,

Если сможем иногда быть добрее.

Открывай скорее, у дверей я.

У дверей я.

Открывай скорее, у дверей я.

И мы как будто вновь вместе

Обыкновенный вторник... самый незаметный день.

Звичайний вівторок, найпомітніший день

Був, ніби не був, плив і мляво потонув у середовищі.

Я заведу мотор, на кільці затор.

Дорога – не захоплення, але на метро – не те.

Їду я додому.

Їду, їду, а навколо мете хуртовину.

Я дзвонив тобі вдень, просто так.

- Альо?

Вітаю!

- Ало!

Вітаю!

Я дзвонив весь день, але довгі гудки у відповідь.

Номер наберу і знову не беруть.

Де ж ти, мій друже?

Де, де ти, добрий друже?

Нападає сум і безнадійно попереду стоїть проспект.

Ми з тобою ніколи не постаріємо,

Якщо зможемо іноді бути добрішими.

Відчиняй швидше, біля дверей я.

Біля дверей я.

І ми ніби знову разом, такий я бачив сон учора.

А у мене – всі пісні, і це не зовсім гра.

І горе – не біда, і роки – міста, і гори – висота, і я хочу туди.

І ти хотіла так, але щось збилося і зупинився крок.

Не завжди час, нерівна година,

Прошу не дай йому все вирішити за нас.

Кілька хвилин роки не повернуть,

Але можемо ми вдвох просто зазирнути в них.

І до цього вікна, так поспішав я, може, востаннє.

Ми з тобою ніколи не постаріємо,

Якщо зможемо іноді бути добрішими.

Відчиняй швидше, біля дверей я.

Біля дверей я.

Ми з тобою ніколи не постаріємо,

Якщо зможемо іноді бути добрішими.

Відчиняй швидше, біля дверей я.

Біля дверей я.

Відчиняй швидше, біля дверей я.

І ми ніби знову разом

Звичайний вівторок... найпомітніший день.