Оружие - PIZZA

Часто мы безотказны.

Страсти, здрасте.

Меняет краски счастье раз в день.

С тобой — в опасность, без тебя — в тень.

Этой прекрасной песне место здесь, —

Между моим и твоим сердцем,

Между Баррикадной и Пресней, вместе... Вместе...

Это ли не счастье?

Но...

Душа летела над лужами, но не апрелем простужен был.

Твоим смертельным оружием видимо сам я себя убил.

Душа летела над лужами, но не апрелем простужен был.

Твоим смертельным оружием видимо сам я себя убил.

Так безотказны к страсти, прости.

Холодный дождь откуда-то возник.

Иди под зонт и руку возьми,

Давай вернёмся хотя бы до восьми.

Мой город стих, и ноты на стих.

И этот час дремоты настиг.

Здрасте... Здрасте..

Это ли не счастье?

Но...

Душа летела над лужами, но не апрелем простужен был.

Твоим смертельным оружием видимо сам я себя убил.

Душа летела над лужами, но не апрелем простужен был.

Твоим смертельным оружием видимо сам я себя убил.

Прости... Такое чувство — будто один.

Мы незаметно оба грустим.

Это — твой жанр.

Это — твой стиль,

Твоё оружие против моих сил.

Мой город стих, и ноты на стих.

И этот час дремоты настиг.

Здрасте... Здрасте...

Это ли не счастье?

Но...

Душа летела над лужами, но не апрелем простужен был.

Твоим смертельным оружием видимо сам я себя убил.

Душа летела над лужами, но не апрелем простужен был.

Твоим смертельным оружием видимо сам я себя убил.

Душа летела над лужами, но не апрелем простужен был.

Твоим смертельным оружием видимо сам я себя убил.

Душа летела над лужами, но не апрелем простужен был.

Твоим смертельным оружием видимо сам я себя убил.

Видимо, видимо сам я себя убил.

Видимо сам я себя убил.

Видимо сам я себя убил.

Часто ми безвідмовні.

Пристрасті, здраст.

Змінює фарби щастя щодня.

З тобою – у небезпеку, без тебе – у тінь.

Цій чудовій пісні місце тут,

Між моїм та твоїм серцем,

Між Барикадною та Преснею, разом... Разом...

Чи це не щастя?

Але...

Душа летіла над калюжами, але не квітнем був застуджений.

Твоєю смертельною зброєю, мабуть, сам я себе вбив.

Душа летіла над калюжами, але не квітнем був застуджений.

Твоєю смертельною зброєю, мабуть, сам я себе вбив.

Так безвідмовні до пристрасті, вибач.

Холодний дощ звідкись виник.

Іди під парасольку і руку візьми,

Давай повернемося бодай до восьми.

Моє місто вірш, і ноти на вірш.

І цей час дрімоти наздогнав.

Здрасте... Здрасте..

Чи це не щастя?

Але...

Душа летіла над калюжами, але не квітнем був застуджений.

Твоєю смертельною зброєю, мабуть, сам я себе вбив.

Душа летіла над калюжами, але не квітнем був застуджений.

Твоєю смертельною зброєю, мабуть, сам я себе вбив.

Пробач… Таке почуття — наче один.

Ми непомітно обидва сумуємо.

Це твій жанр.

Це – твій стиль,

Твоя зброя проти моїх сил.

Моє місто вірш, і ноти на вірш.

І цей час дрімоти наздогнав.

Здрасту... Здрасту...

Чи це не щастя?

Але...

Душа летіла над калюжами, але не квітнем був застуджений.

Твоєю смертельною зброєю, мабуть, сам я себе вбив.

Душа летіла над калюжами, але не квітнем був застуджений.

Твоєю смертельною зброєю, мабуть, сам я себе вбив.

Душа летіла над калюжами, але не квітнем був застуджений.

Твоєю смертельною зброєю, мабуть, сам я себе вбив.

Душа летіла над калюжами, але не квітнем був застуджений.

Твоєю смертельною зброєю, мабуть, сам я себе вбив.

Мабуть, сам я себе вбив.

Мабуть, сам я себе вбив.

Мабуть, сам я себе вбив.