Зимний вечер - Павел Фахртдинов

Зимний вечер выдыхает синь туманную.

От бессонницы слова комками сыплются.

Так старательно экраны снов порвали мы,

Что теперь, пожалуй, никогда не выспаться.

У меня в подкорке черт застрял термометром.

Он играется то судьбами, то лицами.

Мы так долго отпускали чувства по ветру,

Что теперь осталась только интуиция.

Хотя вряд ли размышлять об этом стоило.

Но стук сердца разгибает ребер дуги.

Мы так длительно старались жить по-своему,

Что теперь уже не помним друг о друге.

Зимовий вечір видихає синь туманний.

Від безсоння слова грудками сиплються.

Так старанно екрани снов порвали ми,

Що тепер, мабуть, ніколи не виспатися.

У мене в підкірці чорт застряг термометром.

Він грається то долями, то особами.

Ми так довго відпускали почуття за вітром,

Що тепер залишилася лише інтуїція.

Хоча навряд чи розмірковувати про це варто.

Але стук серця розгинає ребер дуги.

Ми так довго намагалися жити по-своєму,

Що тепер уже не пам'ятаємо один про одного.