Иногда - Павел Фахртдинов

Иногда приходишь в себя,

А там поселились тебе незнакомые кто-то.

И суконная, грубая скукота

Разевает свой рот сумасшедшей зевотой.

И тогда ты знакомишься, мол,

«Добрый день, я такой-то,

Когда-то здесь был на правах

Постояльца…»

И прочую хрень

Понесёшь в целлофановых сумках-словах.

— Вы давно здесь живёте?

— Да вроде давно.

Наблюдаем тебя как шальное кино,

Где игры никакой, спецэффектов полно…

Впрочем, что мы всё?.. Сам посмотри.

И ты прыгаешь в кресло

В последнем ряду,

Сжимаешься весь и на полном ходу

Врезаешься в фильм.

И не думаешь, что ты у себя внутри…

Тебе видится тот, кто когда-то тобой

Представлялся чуть выше и явно лучше.

Описать его можно одной строкой:

Смутное время, сплошные путчи.

Но легко и безветренно над головой,

Но упруго, уверенно под ногами…

Установлен устав, позитивен настрой,

Полигамия на полигамме!

— Он давно заходил сюда?

— Очень давно.

Мол, всё некогда,

Здесь то смешно, то темно.

Он, конечно, хороший, но есть одно но:

Очень, кажется, нам, безрассудный.

Поздно ходит без паспорта и в бороде,

Доверяет мечты первой встречной звезде.

И он зайцем, конечно, проскочит везде…

Да только кроме Харонова судна,

Ведь Харону монету изволь заплатить…

Он не станет возиться с таким человеком.

А у него ничего.

Только крест на груди

И шаром покати по сусекам.

Но сожмётся пространство, обрушившись вниз,

Переходишь границу без ксив и без виз

Ты туристом с горбом, выбираешься из себя

И ни шагу назад.

Безрассудство — спасение от скукоты.

Пусть клюётся петух, коль скребутся коты,

Пусть любая искра охраняет мечты.

А от сглаза очки на глазах.

Но сожмётся пространство, обрушившись вниз,

Переходишь границу без ксив и без виз

Ты туристом с горбом, выбираешься из себя

И ни шагу назад.

Безрассудство — спасение от скукоты.

Пусть клюётся петух, коль скребутся коты,

Пусть любая искра охраняет мечты.

А от сглаза очки на глазах.

А от сглаза очки на глазах…

Иногда приходишь в себя,

А там поселились тебе незнакомые кто-то…

Іноді приходиш у себе,

А там оселилися тобі незнайомі хтось.

І суконна, груба нудьга

Роззявляє свій рот божевільною позіханням.

І тоді ти знайомишся, мовляв,

«Доброго дня, я такий,

Колись тут був на правах

Постояльця...»

І іншу хрень

Понесеш у целофанових сумках-словах.

— Ви давно тут живете?

— Так, начебто давно.

Спостерігаємо тебе як шалене кіно,

Де гри ніякої, спецефектів повно…

Втім, що ми все?.. Сам подивися.

І ти стрибаєш у крісло

В останньому ряду,

Стискаєшся весь і на повному ходу

Врізаєшся у фільм.

І не думаєш, що ти у себе всередині...

Тобі бачиться той, хто колись тобою

Здавався трохи вище і явно краще.

Описати його можна одним рядком:

Смутні часи, суцільні путчі.

Але легко і безвітряно над головою,

Але пружно, впевнено під ногами…

Встановлено статут, позитивний настрій,

Полігамія на полігамі!

— Він давно заходив сюди?

- Дуже давно.

Мовляв, все ніколи,

Тут то смішно, то темно.

Він, звичайно, хороший, але є одне але:

Дуже, здається, нам безрозсудний.

Пізно ходить без паспорта і в бороді,

Довіряє мрії першій зустрічній зірці.

І він зайцем, звичайно, проскочить скрізь…

Так тільки крім Харонова судна,

Адже Харону монету будь ласка...

Він не стане возитися з такою людиною.

А у нього нічого.

Тільки хрест на грудях

І куляю покати по засіках.

Але стиснеться простір, обрушившись вниз,

Переходиш кордон без ксів і без віз

Ти туристом з горбом, вибираєшся із себе

І ні кроку тому.

Нерозсудливість - порятунок від скукоти.

Нехай клюється півень, коли шкребуть коти,

Нехай будь-яка іскра охороняє мрії.

А від пристріту окуляри на очах.

Але стиснеться простір, обрушившись вниз,

Переходиш кордон без ксів і без віз

Ти туристом з горбом, вибираєшся із себе

І ні кроку тому.

Нерозсудливість - порятунок від скукоти.

Нехай клюється півень, коли шкребуть коти,

Нехай будь-яка іскра охороняє мрії.

А від пристріту окуляри на очах.

А від пристріту окуляри на очах…

Іноді приходиш у себе,

А там оселилися тобі незнайомі хтось…