Трубач - Ольга Арефьева, Ковчег

Губы трубача смёрзлись в поцелуе

С мундштуком любимой ледяной груди,

Злой мороз встречает скорый поезд всуе

С тем, кого не любят, с тем, кого не жди.

В окнах проявились глянцевые лица,

Лишь трубач не видит в тамбуре дыры,

Проводник у печки шумно шевелится,

Но любовь не греет мёрзлые миры.

Он один - солист ушедшего оркестра

Вечно привечает криками трубы

Всех, кто потеряли время или место,

Тех, кого прибило к линии судьбы...

А рука всё машет, ей тепло и страшно,

И душе, как шее, пусто без креста,

У чужих привычка прибиваться к нашим,

У своих призванье - покидать места.

Люди из хлеба, люди из глины, и люди из талой травы...

Ангел с лицом удивительной рыбы меня называет на "Вы"...

Обнимите даже тех, кого не ждете

Может быть, им тоже надобно тепло?

В поезде мы просто пассажиры плоти,

На перроне - души - паром на стекло.

Мы сыграем в радость, мы споём и спляшем,

Ты трубой помашешь в смерзшейся руке,

Поиграй нам наши траурные марши,

Раз уж ты с судьбою так накоротке!

Губи трубача змерзли в поцілунку

З мундштуком улюблених крижаних грудей,

Злий мороз зустрічає швидкий поїзд марно

З тим, кого не люблять, з тим, на кого не чекай.

У вікнах з'явилися глянсові обличчя,

Лише трубач не бачить у тамбурі дірки,

Провідник біля печі шумно ворушиться,

Але кохання не гріє мерзлі світи.

Він один - соліст оркестру, що пішов.

Вічно привітає криками труби

Усіх, хто втратили час чи місце,

Тих, кого прибило до лінії долі.

А рука все махає, їй тепло та страшно,

І душі, як шиї, пусто без хреста,

У чужих звичка прибиватися до наших,

У своїх покликаннях - залишати місця.

Люди з хліба, люди з глини, і люди з талої трави.

Ангел з обличчям дивовижної риби мене називає на "Ви"...

Обійміть навіть тих, на кого не чекаєте

Може, їм теж треба тепло?

У поїзді ми просто пасажири плоті,

На пероні – душі – пором на скло.

Ми зіграємо в радість, ми заспіваємо та сплячем,

Ти трубою помахаєш у руці, що змерзла,

Пограй нам наші жалобні марші,

Якщо ти з долею так накоротке!