Не верьте мне - Ольга Арефьева, Ковчег

Не верьте мне, как я не верю вам,

Посмейтесь надо мной, как я над вами —

Мне всё равно, раз жизнь — напополам,

Сама в себя, сама в себя,

Сама в себя я брошу первый камень.

Сама в себя, сама в себя,

Самой себе я крикну «уходи!»,

Чтоб был подхвачен крик толпою праздной

Суди меня за то, что впереди,

Моя любовь осталась безнаказной.

Ведь боль моя сладка, как мёд из сот,

Хотя черней земли, черствее корки,

Я не забыла хищный небосвод,

Но я никак не вспомню лица мёртвых-

И горько улыбаюсь я, когда

Мне давит тяжкий камушек на сердце,

Я не одна — со мной моя беда,

Мне всё равно, мне всё равно,

Мне всё равно есть обо что согреться…

Мне всё равно, мне всё равно,

Мне всё равно есть обо что согреться!

Не вірте мені, як я не вірю вам,

Посмійтеся з мене, як я над вами —

Мені все одно, якщо життя — навпіл,

Сама в себе, сама в себе,

Сама в себе я кину перший камінь.

Сама в себе, сама в себе,

Самою собі я крикну «йди!»,

Щоб був підхоплений крик натовпом пустою

Суди мене за те, що попереду,

Моє кохання залишилося безкарним.

Бо біль мій солодкий, як мед із сотень,

Хоча чорні землі, черстві кірки,

Я не забула хижий небозвід,

Але я ніяк не пригадаю особи мертвих-

І гірко посміхаюся я, коли

Мені тисне важкий камінчик на серце,

Я не одна — зі мною моє лихо,

Мені все одно, мені все одно,

Мені все одно є про що зігрітися.

Мені все одно, мені все одно,

Мені все одно є про що зігрітися!