Чёрная флейта - Ольга Арефьева, Ковчег

Я вырезала из черного дерева тонкую флейту

С одним лишь звуком, но на все голоса.

На всех языках она могла говорить

Одно лишь слово, но очень тихо и тайно

(тихо и тайно).

И я играла на ней всю полярную ночь до утра,

Земля обошла оборот и пришла на рубеж,

Нежная флейта, я ей сказала: пора.

Я разрежу тебя на тысячу стружек вдоль

нежного твоего нутра —

Я сказала себе — пора, режь,

Я сказала себе, пора, режь,

Я сказала себе: пора, режь

(я сказала себе).

Так нужно, так убивают любовь,

Так земля принимает мертвых зверей,

Так отпускают на волю пленных зверей

В посмертно свободных мирах.

Там, где ни пера, ни пуха, ни крови —

Игра моей флейты для тонкого слуха,

Звериного уха, что ловит тончайшие шелесты духа стиха.

Болей моей болью, согрей себя насмерть мной,

Я приготовлю для кражи

Все, что важного есть у меня —

Все, что горит — для огня,

Все, что болит — для врача —

Не плача и не крича,

Соберу воедино жизнь для палача

(мне не страшно).

Я не посыплю пеплом главу, я смолчу,

Не ударюсь оземь и человекоптицею не взлечу —

Я тихо и нежно разрежу чистую флейту на стружки,

Ни в чем не повинную флейту с одним звуком.

Я занесу свою руку с ножом — так нужно —

Оружие жизни, орудие боли — над грудью стрела,

Без ужаса стужи, без красной лужи под сенью стола —

На волю из боли светла и прекрасна дорога легла от прямого угла!

Я не больно тебя вскрою, скажи мне в последний раз

Свой единственный звук, свое тихое слово —

Я болею тобой, я убью тебя, все будет снова!

Прости меня, флейта.

И флейта сказала: Люблю.

Я вирізала з чорного дерева тонку флейту

З одним лише звуком, але на всі голоси.

Всіми мовами вона могла говорити

Одне лише слово, але дуже тихо і таємно

(тихо і таємно).

І я грала на ній всю полярну ніч до ранку,

Земля обійшла оборот і прийшла на рубіж,

Ніжна флейта, я сказала: пора.

Я розріжу тебе на тисячу стружок вздовж

ніжного твого нутра—

Я сказала собі — пора, ріж,

Я сказала собі, час, ріж,

Я сказала собі: пора, ріж

(я сказала собі).

Так треба, так вбивають кохання,

Так земля приймає мертвих звірів,

Так відпускають на волю полонених звірів

У посмертно вільних світах.

Там, де ні пера, ні пуху, ні крові —

Гра флейти для тонкого слуху,

Звіряче вухо, що ловить найтонші шелести духу вірша.

Болей моїм болем, зігрій себе на смерть мною,

Я приготую для крадіжки

Все, що важливого є у мені —

Все, що горить для вогню,

Все, що болить - для лікаря -

Не плачу і не крича,

Зберу воєдино життя для ката

(мені не страшно).

Я не посиплю попелом главу, я змовчу,

Не вдарюсь оземь і людиною коптицею не взлечу

Я тихо і ніжно розріжу чисту флейту на стружки,

Ні в чому не винну флейту з одним звуком.

Я занесу свою руку з ножем — так треба —

Зброя життя, знаряддя болю над грудьми стріла,

Без жаху холоду, без червоної калюжі під покровом столу —

На волю з болю світла і прекрасна дорога лягла від прямого кута!

Я не хворо тебе розкрою, скажи мені востанній раз

Свій єдиний звук, своє тихе слово —

Я хворію на тебе, я уб'ю тебе, все буде знову!

Вибач мені, флейто.

І флейта сказала: Люблю.