Печальный ветер - Надежда Кадышева

Отчего за окном вдруг погасли зарницы,

И нежданно слеза покатилась из глаз?

Просто ветер ночной тронул нежно ресницы,

Так же нежно, как ты целовал их не раз.

Эх, зачем ты мне, ветер, принес

Шум давно облетевших берез,

Запах трав, что давно отцвели,

Эхо счастья, что скрылось вдали?

Пожалей ты меня, пожалей,

Ты не вей мне с далеких полей,

Не буди ты несбывшихся снов,

Не тревожь отгоревших костров.

Где ты, счастье мое, где вы, яблони в белом,

Травы, полные звезд, сладкий сон на лугу?

Ты прости, что тебя я сберечь не сумела,

Ты прости, что тебя я забыть не могу.

Эх, зачем ты мне, ветер, принес

Шум давно облетевших берез,

Запах трав, что давно отцвели,

Эхо счастья, что скрылось вдали?

Пожалей ты меня, пожалей,

Ты не вей мне с далеких полей,

Не буди ты несбывшихся снов,

Не тревожь отгоревших костров.

Я не знаю сама, что случилось со мною.

Неужели опять сердце просит любви?

Милый ветер, прошу, пролетай стороною,

А меня за собой не мани, не зови.

Эх, зачем ты мне, ветер, принес

Шум давно облетевших берез,

Запах трав, что давно отцвели,

Эхо счастья, что скрылось вдали?

Пожалей ты меня, пожалей,

Ты не вей мне с далеких полей,

Не буди ты несбывшихся снов,

Не тревожь отгоревших костров.

Чому за вікном раптом погасли блискавиці,

І несподівано сльоза покотилася з очей?

Просто вітер нічний торкнув ніжно вії,

Так ніжно, як ти цілував їх не раз.

Ех, навіщо ти, мені, вітер, приніс

Шум давно облетілих беріз,

Запах трав, що давно відцвіли,

Відлуння щастя, що зникло вдалині?

Пошкодуй ти мене, пошкодуй,

Ти не ввій мені з далеких полів,

Небудь ти нездійснених снів,

Не тривога відгорілих вогнищ.

Де ти, щастя моє, де ви, яблуні в білому,

Трави, повні зірок, солодкий сон на лузі?

Ти пробач, що тебе я зберегти не зуміла,

Ти пробач, що тебе я забути не можу.

Ех, навіщо ти, мені, вітер, приніс

Шум давно облетілих беріз,

Запах трав, що давно відцвіли,

Відлуння щастя, що зникло вдалині?

Пошкодуй ти мене, пошкодуй,

Ти не ввій мені з далеких полів,

Небудь ти нездійснених снів,

Не тривога відгорілих вогнищ.

Я не знаю сама, що трапилося зі мною.

Невже знову серце просить кохання?

Милий вітер, прошу, пролітай стороною,

А мене засобою не мані, не кликай.

Ех, навіщо ти, мені, вітер, приніс

Шум давно облетілих беріз,

Запах трав, що давно відцвіли,

Відлуння щастя, що зникло вдалині?

Пошкодуй ти мене, пошкодуй,

Ти не ввій мені з далеких полів,

Небудь ти нездійснених снів,

Не тривога відгорілих вогнищ.