Не жалею, не зову, не плачу - Надежда Кадышева

Не жалею, не зову, не плачу,

Все пройдет, как с белых яблонь дым.

Увяданья золотом охваченный,

Я не буду больше молодым.

Ты теперь не так уж будешь биться,

сердце, тронутое холодком,

И страна березового ситца

Не заманит шляться босиком.

Дух бродяжий, ты все реже, реже

Расшевеливаешь пламень уст.

О, моя утраченная свежесть,

Буйство глаз и половодье чувств.

Я теперь скупее стал в желаньях

Жизнь моя, иль ты приснилась мне?

словно я весенней, гулкой ранью

Проскакал на розовом коне.

Не жалею, не зову, не плачу

Все пройдет, как с белых яблонь дым.

Увяданья золотом охваченный,

Я не буду больше молодым.

Не шкодую, не кличу, не плачу,

Все пройде, як із білих яблунь дим.

В'янення золотом охоплений,

Я не буду більше молодим.

Ти тепер не так битися,

серце, зворушене холодком,

І країна березового ситцю

Не заманить вештатися босоніж.

Дух бродячий, ти все рідше, рідше

Розворушуєш полум'я вуст.

О, моя втрачена свіжість,

Буйство очей і половину почуттів.

Я тепер скупіше став у бажаннях

Життя моє, чи ти приснилася мені?

немов я весняною, гулкою ранню

Проскакав на рожевому коні.

Не шкодую, не кличу, не плачу

Все пройде, як із білих яблунь дим.

В'янення золотом охоплений,

Я не буду більше молодим.