Не верится - Надежда Кадышева, Золотое кольцо

1. В заплаканном саду рябиновые гроздья,

И стаевает вниз еще один закат.

А без тебя душа безлюдна, словно осень,

Но помни об одном — я жду тебя назад.

Преп.: А мне самой не верится, что любовь такая —

Словно в небо лестница, словно даль без края.

И под ноги стелиться осень золотая,

А мне самой не верится, что любовь такая.

А мне самой не верится, что любовь такая…

2.Тревожно и светло, и боязно немного,

Но не застать меня, ни горю, ни тоске.

Следом за тобой идет моя дорога,

И без тебя душа как лодка на песке.

Преп.: А мне самой не верится, что любовь такая —

Словно в небо лестница, словно даль без края.

И под ноги стелиться осень золотая,

А мне самой не верится, что любовь такая.

А мне самой не верится, что любовь такая…

3.Все мысли о тебе, моё шальное счастье,

Пусть ты пока со мной, а я уже грущу,

Пусть песнь догорит в костре рябины красной,

Но в сердце никуда тебя не отпущу!

Препев два раза.

1. У заплаканому саду горобини,

І стоїть вниз ще один захід сонця.

А без тебе душа безлюдна, наче осінь,

Але пам'ятай про одного — я чекаю тебе назад.

Преп.: А мені самій не віриться, що кохання таке

Немов у небо сходи, немов далечінь без краю.

І під ноги стелитись осінь золота,

А мені самій не віриться, що кохання таке.

А мені самій не віриться, що кохання таке…

2.Тривожно і світло, і боязно небагато,

Але не застати мене, ні горю, ні тузі.

Слідом за тобою йде моя дорога,

І без тебе душа як човен на піску.

Преп.: А мені самій не віриться, що кохання таке

Немов у небо сходи, немов далечінь без краю.

І під ноги стелитись осінь золота,

А мені самій не віриться, що кохання таке.

А мені самій не віриться, що кохання таке…

3.Всі думки про тебе, моє шалене щастя,

Нехай ти поки зі мною, а я вже сумую,

Нехай пісня догорить у багатті горобини червоної,

Але в серці нікуди тебе не відпущу!

Заспівши два рази.