На забытом берегу - Надежда Кадышева, Золотое кольцо

Вечер розовой краской заката

Зачеркнул налетевшую грусть.

Неразгаданный мой, непонятный,

Мы не вместе с тобой, ну и пусть.

Как далёкое эхо былого,

Мне послышались вдруг в тишине

Три желанных, несбыточных слова,

Так тобой и не сказанных мне.

Поросло быльём былое

На забытом берегу,

Только сердце успокоить

До сих пор я не могу.

Может, стану я другою,

Да от прошлого сбегу,

Только сердце успокоить

Всё равно я не смогу.

Бродит ветер в некошенных травах,

Веет холодом, плечи знобя.

Мы с тобой были оба неправы,

Я — любя, ты — совсем не любя.

Я судьбою твоею не стану,

Как не станешь ты суженым мне.

Но когда я грустить перестану,

Буду я несчастливой вдвойне.

Вечер розовой краской заката

Зачеркнул налетевшую грусть.

Неразгаданный мой, непонятный,

Мы не вместе с тобой, ну и пусть.

Вечір рожевою фарбою заходу сонця

Закреслив сум, що налетів.

Нерозгаданий мій, незрозумілий,

Ми не разом з тобою, ну і нехай.

Як далека луна колишнього,

Мені почулися раптом у тиші

Три бажані, нездійсненні слова,

Так тобою і не сказаних мені.

Поросло минулим

На забутому березі,

Тільки серце заспокоїти

Досі я не можу.

Може, стану я другою,

Так від минулого втечі,

Тільки серце заспокоїти

Все одно я не зможу.

Бродить вітер у некошених травах,

Віє холодом, плечі знобля.

Ми з тобою були обидва неправі,

Я — люблячи, ти — зовсім не люблячи.

Я долею твою не стану,

Як не станеш ти судженим мені.

Але коли я сумувати перестану,

Буду я нещасливою подвійно.

Вечір рожевою фарбою заходу сонця

Закреслив сум, що налетів.

Нерозгаданий мій, незрозумілий,

Ми не разом з тобою, ну і нехай.