Хас-Булат удалой - Надежда Кадышева, Золотое кольцо

«Хас-Булат удалой!

Бедна сакля твоя;

Золотою казной я осыплю тебя.

Саклю пышно твою разукрашу кругом,

Стены в ней обобью я персидским ковром.

Галуном твой бешмет разошью по краям

И тебе пистолет мой заветный отдам.

Дам старее тебя тебе шашку с клеймом,

Дам лихого коня с кабардинским тавром.

Дам винтовку мою, дам кинжал Базалай, —

Лишь за это свою ты жену мне отдай.

Ты уж стар, ты уж сед, ей с тобой не житье,

На заре юных лет ты погубишь ее.

Тяжело без любви ей тебе отвечать

И морщины твои не любя, целовать.

Видишь, вон Ямман-Су моет берег крутой,

Там вчера я в лесу был с твоею женой.

Под чинарой густой мы сидели вдвоем,

Месяц плыл золотой, все молчало кругом.

И играла река перекатной волной,

И скользила рука по груди молодой.

Мне она отдалась до последнего дня

И Аллахом клялась, что не любит тебя!

"

Крепко шашки сжимал Хас-Булат рукоять

И, схватясь за кинжал, стал ему отвечать:

«Князь!

Рассказ длинный твой ты напрасно мне рек,

Я с женой молодой вас вчера подстерег.

Береги, князь, казну и владей ею сам.

За неверность жену тебе даром отдам.

Ты невестой своей полюбуйся, поди —

Она в сакле моей спит с кинжалом в груди.

Я глаза ей закрыл, утопая в слезах,

Поцелуй мой застыл у нее на губах".

Голос смолк старика, дремлет берег крутой,

И играет река перекатной волной.

Тут рассерженный князь

Саблю выхватил вдруг;

Голова старика

Покатилась на луг.

Долго молча стоял

Князь у трупа столбом;

Сам себя укорял,

Но решил на своем.

Скоро пала роса,

Свежий ветер подул,

Смолкли птиц голоса,

Лишь реки несся гул.

С ревом бешеным вдруг,

Ударяясь в скалу,

Князь-убийца прыгнул,

И пошел он ко дну.

«Хас-Булат завзятий!

Бідна сакля твоя;

Золотою скарбницею я засиплю тебе.

Саклю пишно твою прикрасю кругом,

Стіни в ній оббивці я персидським килимом.

Галуном твій бешмет розішшю по краях

І тобі пістолет мій заповітний віддам.

Дам старіший за тебе тобі шашку з клеймом,

Дам лихого коня з кабардинським тавром.

Дам гвинтівку мою, дам кинджал Базалай, —

Лише за це свою ти дружину мені віддай.

Ти вже старий, ти вже сід, їй з тобою не життя,

На зорі юних років ти погубиш її.

Важко без любові їй відповідати

І зморшки твої не люблячи, цілувати.

Бачиш, он Ямман-Су миє крутий берег,

Там учора я в лісі був з твоєю дружиною.

Під чинарою густою ми сиділи вдвох,

Місяць плив золотим, все мовчало кругом.

І грала річка перекатною хвилею,

І ковзала рука по грудях молодої.

Мені вона віддалася до останнього дня

І Аллахом клялася, що не любить тебе!

"

Міцно шашки стискав Хас-Булат рукоять

І, схопившись за кинжал, почав йому відповідати:

«Князь!

Розповідь довга твоя ти, даремно мені рік,

Я з дружиною молодою вас учора підстеріг.

Бережи, князь, скарбницю і владою нею сам.

За невірність дружину тобі задарма віддам.

Ти нареченою своєю помилуйся, поди —

Вона в моєї склі спить з кинджалом у грудях.

Я очі їй закрив, потопаючи в сльозах,

Поцілунок мій застиг у неї на губах».

Голос змовк старого, дрімає берег крутий,

І грає річка перекатною хвилею.

Тут розсерджений князь

Шаблю вихопив раптом;

Голова старого

Покотилася на луг.

Довго мовчки стояв

Князь у трупа стовпом;

Сам себе докоряв,

Але вирішив на своєму.

Скоро впала роса,

Свіжий вітер подув,

Змовкли птахи голоси,

Лише річки мчав гомін.

З ревом шаленим раптом,

Вдаряючись у скелю,

Князь-вбивця стрибнув,

І пішов він до дна.