Деревенская дорога - Надежда Кадышева

От станции нашей дорога знакома,

Исхожены здесь все тропинки — пути.

К родному крыльцу деревенского дома

Веди меня, сердце, как в детстве веди.

В края луговые уводит дорога,

Уводит в речные края…

Как мало мне надо, как надо немного:

Жила бы деревня моя…

Жила бы деревня моя.

Вдали показались знакомые крыши,

Слезинкой блеснуло окно в полутьме.

Деревня, шаги на дороге заслыша,

Как мама, выходит навстречу ко мне.

В края луговые уводит дорога,

Уводит в речные края…

Как мало мне надо, как надо немного:

Жила бы деревня моя…

Жила бы деревня моя.

Тебя не забыть мне, родная сторонка,

Хоть время бежит, как вода сквозь песок.

Все так же спешит на свиданье девчонка,

Все так же скрипит деревянный мосток.

В края луговые уводит дорога,

Уводит в речные края…

Как мало мне надо, как надо немного:

Жила бы деревня моя…

Жила бы деревня моя.

Від станції нашої дорога знайома,

Виходять тут усі стежки — шляхи.

До рідного ганку сільського будинку

Веди мене, серце, як у дитинстві веди.

Краї лугові веде дорога,

Відводить у річкові краї…

Як мало мені треба, як треба трохи:

Жила би село моє…

Жила би село моє.

Вдалині з'явилися знайомі дахи,

Сльозинкою блиснуло вікно в півмілі.

Село, кроки на дорозі почула,

Як мама, виходить назустріч до мене.

Краї лугові веде дорога,

Відводить у річкові краї…

Як мало мені треба, як треба трохи:

Жила би село моє…

Жила би село моє.

Тебе не забути мені, рідний бік,

Хоч час біжить, як вода крізь пісок.

Все таке ж поспішає на побачення дівчинка,

Все так само скрипить дерев'яний місток.

Краї лугові веде дорога,

Відводить у річкові краї…

Як мало мені треба, як треба трохи:

Жила би село моє…

Жила би село моє.