Главные слова - MVKC CKNT

Это когда земля уходит из-под ног

Когда в толпе людей, выискивая взгляд её одной

Которой нет рядом, я забывал

Обнять и шёпотом сказать ей главные слова

Это когда земля уходит из-под ног

Когда в толпе людей, выискивая взгляд её одной

Которой нет рядом, я забывал

Обнять и шёпотом сказать ей главные слова

Это когда земля уходит из-под ног

Когда в толпе людей, выискивая взгляд её одной

Которой нет рядом, я забывал

Обнять и шёпотом сказать ей главные слова

В очередной день, отпустив твою ладонь ко сну

Боюсь, что, отвернувшись, завтра к ней не прикоснусь

Что охладеют ещё больше чувства до утра

С каждой минутой блекнут без того столь бледные тона

Она не вечна, да, но так легко забыть это

Всё реже обнимать тебя стало обыденным

Всё тяжелее понимать друг друга нам двоим

Сказать «прости» – это ничто, но и «люблю» уже не говорим

Мы в ожидании зари после заката по инерции

Время сотрёт вину с души сладким вином, из сердца

Зарекаемся не повторять с тобой ошибок

Но, увы, песок наших характеров настолько зыбок

Что «лучше поздно, чем никогда» - это не так

Когда со временем твои слова превращены в пустяк

И будь я проклят, говорить это лишь в день влюблённых

Прости за всё, скучаю, всё ещё люблю и помню

Это когда земля уходит из-под ног

Когда в толпе людей, выискивая взгляд её одной

Которой нет рядом, я забывал

Обнять и шёпотом сказать ей главные слова

Это когда земля уходит из-под ног

Когда в толпе людей, выискивая взгляд её одной

Которой нет рядом, я забывал

Обнять и шёпотом сказать ей главные слова

Закрой глаза, представь, пускай мы будем вместе

Нам весело, мы в небесах, весь этот мир милей птенца

Ты опрометчиво нежна и не боишься обжечься

А прежде я сошёл с ума, влюбившись без увечий

Ты безупречна и вечность с тобой, как вечер

Нам нечего делить, разве что рассвет на побережье

И так небрежно мы разрывали одежду

Пушистое одеяло, я прихожу в себя

Но кто я здесь и зачем, и кто все эти люди?

Нет, не отпускай мою руку, куда тебя везут они?

Только не бойся, пожалуйста, держись, я рядом

За закрытой дверью слышу голоса, разряд

Время застыло, в глазах первая встреча, осень

Дрожащие слова врача: «Спасти не удалось»

А ведь так много не сказано, так много не сделано

Но тебя не вернуть, а я так и не успел

Это когда земля уходит из-под ног

Когда в толпе людей, выискивая взгляд её одной

Которой нет рядом, я забывал

Обнять и шёпотом сказать ей главные слова

Це коли земля йде з-під ніг

Коли в натовпі людей, шукаючи погляд її однієї

Якої немає поряд, я забував

Обійняти і пошепки сказати їй головні слова

Це коли земля йде з-під ніг

Коли в натовпі людей, шукаючи погляд її однієї

Якої немає поряд, я забував

Обійняти і пошепки сказати їй головні слова

Це коли земля йде з-під ніг

Коли в натовпі людей, шукаючи погляд її однієї

Якої немає поряд, я забував

Обійняти і пошепки сказати їй головні слова

В черговий день, відпустивши твою долоню до сну

Боюся, що, відвернувшись, завтра до неї не доторкнусь

Що охолоне ще більше почуття до ранку

З кожною хвилиною блякнуть без того настільки бліді тони.

Вона не вічна, так, але так легко забути це

Все рідше обіймати тебе стало звичайним

Все важче розуміти одне одного нам двом

Сказати «вибач» – це ніщо, але й «люблю» вже не говоримо

Ми чекаємо зорі після заходу сонця за інерцією

Час зітре вину з душі солодким вином, із серця

Зарікаємось не повторювати з тобою помилок

Але, на жаль, пісок наших характерів настільки хибний

Що «краще пізно, ніж ніколи» – це не так

Коли згодом твої слова перетворені на дрібницю

І будь я проклятий, говорити це лише в день закоханих

Пробач за все, сумую, все ще люблю і пам'ятаю

Це коли земля йде з-під ніг

Коли в натовпі людей, шукаючи погляд її однієї

Якої немає поряд, я забував

Обійняти і пошепки сказати їй головні слова

Це коли земля йде з-під ніг

Коли в натовпі людей, шукаючи погляд її однієї

Якої немає поряд, я забував

Обійняти і пошепки сказати їй головні слова

Заплющ очі, уяви, нехай ми будемо разом

Нам весело, ми в небесах, весь цей світ миліший за пташеня

Ти необачно ніжна і не боїшся обпектися

А колись я збожеволів, закохавшись без каліцтв

Ти бездоганна і вічність із тобою, як вечір

Нам нема чого ділити, хіба що світанок на узбережжі

І так недбало ми розривали одяг

Пухнаста ковдра, я приходжу в себе

Але хто я тут і навіщо і хто всі ці люди?

Ні, не відпускай мою руку, куди вони тебе везуть?

Тільки не бійся, будь ласка, тримайся, я поряд

За зачиненими дверима чую голоси, розряд

Час застиг, в очах перша зустріч, осінь

Тремтячі слова лікаря: «Врятувати не вдалося»

Адже так багато не сказано, так багато не зроблено

Але тебе не повернути, а я так і не встиг

Це коли земля йде з-під ніг

Коли в натовпі людей, шукаючи погляд її однієї

Якої немає поряд, я забував

Обійняти і пошепки сказати їй головні слова