Smiling at Strangers on Trains - Million Dead

It was the strangest thing today

I saw new footprints in abandoned pathways

Beneath forgotten undergrowth something stirring again

You were a single red blood cell but I lost you in the knot of capillaries

But you were bringing me oxygen when I needed it most in the smoke

And you were always as far as Mongolia

As close as my clothes

Your presence pervading

But it still never shows

As close as the answer I never quite know

Or can’t quite remember

Your distance insidious

As soft as a blow

Your shadow is with me wherever I go

It’s on the tip of my tongue but still I never quite know

Or can’t quite remember

I don’t quite remember

The forced proximity of a million different Mike Leigh movies

Makes me long for the fresh air of a familiar face

And not the violence of loneliness

Nor the unease of surrounded seclusion

I keep nearly missing you around corners and in passing trains

And if I’d known that you weren’t so far away

That you were never that far away

I could’ve rode this train smiling

Сьогодні це було найдивніше

Я бачив нові сліди на закинутих стежках

Під забутим підліском знову щось заворушилося

Ти був єдиною червоною кров’ю, але я втратив тебе у вузлі капілярів

Але ти приносив мені кисень, коли я потребував його найбільш у диму

І ви завжди були до Монголії

Так само близько, як мій одяг

Ваша присутність пронизує

Але це досі ніколи не відображається

Так само близько, як і відповідь, яку я ніколи не знаю

Або не пам’ятаю

Ваша відстань підступна

М’який, як удар

Твоя тінь зі мною, куди б я не пішов

Це на кінчику мого язика, але я ніколи не знаю

Або не пам’ятаю

Я не дуже пам’ятаю

Вимушена близькість мільйону різних фільмів Майка Лі

Змушує мене шукати свіжого повітря знайомого обличчя

А не насильство самотності

Ані занепокоєння оточеної самотності

Я майже сумую за тобою за поворотами та в поїздах

І якби я знав, що ти не так далеко

Щоб ти ніколи не був так далеко

Я міг би їхати цим потягом, усміхаючись