I Gave My Eyes to Stevie Wonder - Million Dead

Credit cards, sealed lifts and covert sanitation, processed meat and a national

waste disposal system:

The scale of deception begs the question what it is we’re burying.

Cosmetics, contact lenses and plastic surgery:

Bulk orders for yet more imperial finery.

Double-glazing for phasing out suspicions that this is really happening.

It seems this season the cool kids are sporting white canes and braille zines.

And when i close my eyes am I invisible?

An embarrassed smile and you assume that I’m being rhetorical.

But if I don’t see it die, this animal is invincible.

I won’t catch your eyes tonight,

I will stutter my way through naked poverty until I’m across the street (safe).

I justified giving my eyes to Stevie Wonder with some spiel about a sense of

wonder to discover,

But I was hiding under cover of the excuse of helplessness.

I fell in line with the cool kids and spared my eyes instead of change.

I just called to say that someone moved my furniture around,

And so i fell down,

And I hatched a plan here sprawled on the ground.

So hey, what do you say,

We pack our things and call it a day.

Some come round,

Let’s lose that frown,

And you and I will leave this town behind.

Кредитні картки, герметичні ліфти та прихована санітарія, оброблене м’ясо та націонал

система утилізації відходів:

Масштаби обману викликають питання, що ж ми ховаємо.

Косметика, контактні лінзи та пластична хірургія:

Масові замовлення на ще більше імперських нарядів.

Подвійне скло, щоб поступово позбутися підозр, що це дійсно.

Здається, у цьому сезоні круті діти мають білі тростини та журнали Брайля.

І коли я заплющу очі, я не видимий?

Збентежена посмішка, і ви припускаєте, що я риторичний.

Але якщо я не бачу, як він вмирає, ця тварина непереможна.

Я не попаду на твої очі сьогодні ввечері,

Я буду заїкатися через оголену бідність, поки не перейду через дорогу (безпечно).

Я виправдовував, що поглянув на Стіві Уандера з деякими розмовами про відчуття

цікаво відкрити,

Але я ховався під прикриттям виправдання безпорадності.

Я встав у ряд із крутими дітьми і пощадив очі замість змін.

Я просто зателефонував повідомити, що хтось переставив мої меблі,

І так я упав,

І я виносив план тут, розкиданий на землі.

Тож привіт, що ти скажеш,

Ми пакуємо наші речі та запрошуємо день.

Деякі приходять,

Давайте втратимо це нахмурене,

І ми з вами покинемо це місто позаду.