Зариновый рассвет - Мэйти

Нет никого и не будет.

Белой музыкой опускается на город гриб.

Мы — мёртвые люди,

И в сердцах у нас зариновый рассвет горит.

И дети встают из травы,

Дети бегут за машиной.

Тонкие ветки кустов

Такие большие…

Я слышу боль их под шинами,

Будто ребра.

Моя земля устала, и Моя земля свободна.

Мы в ней пустые ведра.

Нет никого и не будет.

Белой музыкой опускается на город гриб.

Мы — мертвые люди,

Но внутри у нас по-прежнему болит.

И хватаются за руки фотографии,

Которые не трогал годами, но осознал:

Дороже черт в этих лицах, чем семья твоя,

Ты ничего не добился и не создал.

Старая посуда, болота и журавли,

Старенький дом, там липы,

Аисты летают по двое…

Всё это вместе…

Живи…

Самый короткий заплыв на Земле, ныряют пловцы.

Их город утопает во тьме, они храбрецы.

Их пёстрые костюмы в момент расплавит волна.

И солнце доедает фрагмент, последний фрагмент меня.

Немає нікого і не буде.

Білою музикою опускається на місто гриб.

Ми — мертві люди,

І в серцях у нас зариновий світанок горить.

І діти встають із трави,

Діти біжать за машиною.

Тонкі гілки кущів

Такі великі…

Я чую біль їх під шинами,

Наче ребра.

Моя земля втомилася, і Моя земля вільна.

Ми в ній порожні відра.

Немає нікого і не буде.

Білою музикою опускається на місто гриб.

Ми — мертві люди,

Але всередині у нас як і раніше болить.

І хапаються за руки фотографії,

Які не чіпав роками, але усвідомив:

Дорожче чорт у цих обличчях, ніж сім'я твоя,

Ти нічого не досяг і не створив.

Старий посуд, болота і журавлі,

Старий будинок, там липи,

Лелеки літають по два...

Все це разом…

Живи…

Найкоротший заплив на Землі, пірнають плавці.

Їхнє місто потопає у темряві, вони сміливці.

Їхні строкаті костюми в момент розплавить хвиля.

І сонце доїдає фрагмент, останній фрагмент мене.