Реквием - Мэйти

Сегодня я наступил ногами на ткань старухи

Не повернул лица, но увидел косые руки

И, почуяв как она провожает меня во след

Дошел до поворота и упал на снег:

Она трясла меня за воротник, как ветку вишни

Сыпала соль на губы, называя лишней мою прыть

Грозила не доплыть до берега аншлагов, —

Река опасна, как дуэль на шпагах!

И если встретились бы мы глазами в старом пабе

То я не раз бы натоптал подол сутулой бабе,

Но там, где ветры севера льдами вальцуют камни, —

Она пинает ботинком бока мне

Всё ревёт и колдует, чтобы не верили барду;

Ложатся шторы на двери ломбарда

И руки вертят моё тело у ног тополей, —

Это спектакль, у которого нету ролей!

Реквием она поет по мне не чисто

Два белых лебедя плывут к ладони трубочиста

Как на нож, и времени неведомы пары

Танец которых был так дьявольски хорош!

Она целует меня…

Она целует меня…

Она целует меня…

Она целует меня!

Спасай…

Спасай!

Записки юного врача нашли в шкафу на утро

Морфин ломает пациентов, но ломает мудро…

Вся жизнь — больница, но в клинике высокой марки

Врачи сказали, что тем вечером я не был в парке

Тогда кого пинала эта тьма пологая?

Кому я гневал и молил на высоте плечей?

Кого пытался опознать у лавки монологами

Да не увидел глаз и не узнал речей, скажи?!

И всё пытаюсь объяснить, как будто иностранец:

«Я не в себе… Но я запомнил этот белый танец!»

Да не поверили бы слухам старожилы цирка,

Но поцелуй старухи мне оставил запах цинка…

Не той дорогой повернул домой

Она искала чей-то след и набрела на мой;

Не всякому дано пройти на глубине по дну,

Но две дороги осветило фонарём в одну

Это история с плохим концом, —

Я выдающийся прохожий, но плохой танцор

И если книги не соврали, то, листая дальше

Я понимаю, что тем вечером я видел банши

Луна двурогая молчит, не верит…

Мужчина скурит сигарету и починит двери

Мне вяжут руки на халате, я лежу в палате

И говорю тебе: «Спасай…»

Спасай…

Спасай!

Сьогодні я наступив ногами на тканину старої

Не повернув обличчя, але побачив косі руки

І, почувши як вона проводжає мене вслід

Дійшов до повороту і впав на сніг:

Вона трясла мене за комір, як гілку вишні

Сипала сіль на губи, називаючи зайвою мою спритність

Погрожувала не допливти до берега аншлагав, —

Річка небезпечна, як дуель на шпагах!

І якщо зустрілися би ми очима в старому пабі

То я не раз би натоптав поділ сутулої баби,

Але там, де вітри півночі льодами вальцюють каміння,

Вона штовхає черевиком боки мені

Все реве і чарує, щоб не вірили барду;

Лягають штори на дверях ломбарду

І руки крутять моє тіло у ног тополь, —

Це спектакль, у якого немає ролей!

Реквієм вона співає по мені не чисто

Два білих лебедя пливуть до долоні сажотруса

Як на ніж, і часу невідомі пари

Танець яких був такий диявольськи гарний!

Вона цілує мене.

Вона цілує мене.

Вона цілує мене.

Вона цілує мене!

Рятуй…

Рятуй!

Записки юного лікаря знайшли в шафі на ранок

Морфін ламає пацієнтів, але ламає мудро.

Все життя — лікарня, але в клініці високої марки

Лікарі сказали, що того вечора я не був у парку

Тоді кого штовхала ця темрява полога?

Кому я гнівав і благав на висоті плечей?

Кого намагався впізнати біля лавки монологами

Так не побачив очей і не дізнався промов, скажи?!

І все намагаюся пояснити, ніби іноземець:

«Я не в себе... Але я запам'ятав цей білий танець!»

Так не повірили би чуткам старожили цирку,

Але поцілунок старої мені залишив запах цинку.

Тією дорогою повернув додому

Вона шукала чийсь слід і набрала на мій;

Не всякому дано пройти на глибині по дні,

Але дві дороги освітило ліхтарем в одну

Це історія з поганим кінцем, —

Я видатний перехожий, але поганий танцюрист

І якщо книги не збрехали, то, гортаючи далі

Я розумію, що того вечора я бачив банші

Місяць дворогий мовчить, не вірить...

Чоловік шкірить сигарету і починить двері

Мені в'яжуть руки на халаті, я лежу в палаті

І кажу тобі: «Рятуй…»

Рятуй…

Рятуй!