Рабочая - Мэйти

Кран выплюнет всё, что стояло в нём.

Весь дождь и плевки собирая днём,

Во мне течёт вода проточная.

Москва рабочая.

Заводы говорят, в раненых руках

Прокуренные пальцы греются на углях.

Небо — водомёт, проколотое трубой.

Город носит обувь намазанную едой.

Я не сплю пятый день,

А он не может не спать —

Город, у которого нет сил,

Город, у которого нет сил

Найти свою кровать.

Как любимый ученик у проповедника,

Я ищу дыру в заборе заповедника.

Находя её, перестаю искать, перестаю искать…

Я человечек из песка.

Время летит, как выстрел вниз,

Горит на проводе пластмасса.

Я индустриальный пацифист.

Я опускаю руки в масло.

Небо назовёт меня сыном,

Или небо отнесёт меня к сиротам.

Город на реке останется некрасивым,

Город на реке останется — и всего-то.

Моя пицца не обуглится, если её погреть.

Мой город не изменится, если в нём умереть.

И этот мир условный, как скованный арендатор,

Невидимые улицы путают навигатор.

Всё по-старому,

Влачат тела рабы усталые до хижин,

Я не смотрю на корабли, я их не вижу.

Я втираю грязной обувью в листву свою Москву!

У новых револянтов отменился мятеж.

Померкнет свет певца, который высмотрит брешь.

Они так скажут, и погаснет взор монарха.

И патриарх идет войной на патриарха.

Они так скажут, и погаснет взор монарха.

И патриарх идет войной на патриарха.

Монахи пересмотрят аскезу, и запоют,

И станут лучшей из рок-групп.

И, выходя в последний бис,

На флаге в зале будет ряса.

Я индустриальный пацифист,

И на концертах мне так классно.

Время летит, как выстрел вниз,

Горит на проводе пластмасса.

Я индустриальный пацифист.

Я опускаю руки в масло.

Кран виплюне все, що стояло в ньому.

Весь дощ і плівки збираючи вдень,

У мене тече вода проточна.

Москва робітнича.

Заводи кажуть, у поранених руках

Прокурені пальці гріються на вугіллі.

Небо — водомет, проколоте трубою.

Місто носить взуття намащене їжею.

Я не сплю п'ятий день,

А він не може не спати —

Місто, у якого немає сил,

Місто, у якого немає сил

Знайти своє ліжко.

Як улюблений учень у проповідника,

Я шукаю дірку в паркані заповідника.

Знаходячи її, перестаю шукати, перестаю шукати…

Я чоловік із піску.

Час летить, як постріл вниз,

Горить на проводі пластмаса.

Я індустріальний пацифіст.

Я опускаю руки в масло.

Небо назве мене сином,

Або небо віднесе мене до сирот.

Місто на річці залишиться некрасивим,

Місто на річці залишиться і всього.

Моя піца не обуглиться, якщо її погріти.

Моє місто не зміниться, якщо в ньому померти.

І цей світ умовний, як скований орендар,

Невидимі вулиці плутають навігатор.

Все по-старому,

Ваблять тіла раби втомлені до хатин,

Я не дивлюся на кораблі, я их не бачу.

Я втираю брудним взуттям у листі свою Москву!

У нових револянтів скасувався заколот.

Померкне світло співака, який виглядає пролом.

Вони так скажуть, і погасне погляд монарха.

І патріарх іде війною на патріарха.

Вони так скажуть, і погасне погляд монарха.

І патріарх іде війною на патріарха.

Ченці переглянуть аскезу, і заспівають,

І стануть кращими з рок-груп.

І, виходячи в останній біс,

На прапорі в залі буде ряса.

Я індустріальний пацифіст,

І на концертах мені так класно.

Час летить, як постріл вниз,

Горить на проводі пластмаса.

Я індустріальний пацифіст.

Я опускаю руки в масло.