Призрак твоих откровений - Мэйти

Старый парк провожает тебя сутуло

Тени лета размазаны лужами, будто плохой макияж

Всё не так…

Руки ловят косые скулы, до которых теперь не достать

Ну и что, нарисуешь муляж

И синего моря не хватит на миг:

Ты рисовала меня одного, а нарисовала двоих

Невероятная белая ткань лишь бумага на вид

Карандаши оседают тенями седыми на пальцах твоих

Две пары ног у берегов:

Поле лаванды и старые туфли

Дети минут и горе-любовь…

В памяти у городов нету бульвара, которым бы я не дышал, —

Сегодня утром моё тело покинет душа

Снова стою на коленях…

Я призрак твоих откровений!

Ветер на вкус карамели принёс печаль

Вместо реки теперь пустырь обнял мой дом

Мне старики из глаз пустых роняют слёзы на ладонь

Блестит щека, но я не плакал, —

Это ветер в лае у щенка едва узнал собаку

У порога вянет мой тюльпан: опадает последний лист

Так не просто понимать, что земля его тянет вниз…

Будто петля, раздавит шею нота Ля

Моя душа уже омыта родниками на полях

Белые губы, синие руки

На пол падает платье и брюки;

Кто-то займёт моё место в постели, —

Люди порочны в разлуке

Люди побочны к предательству,

Но теперь я скажу вне таблицы —

Если книге откажет издательство

То писателю есть чем гордиться

А я не закован не волен, я не здоров и не болен

Лежу на горелой траве под белыми сводами двух колоколен,

Но вот замолкает кукушка, и мы забываем о времени, —

Хитрый шаман бьет в бубен и убегает из племени

Снова стою на коленях…

Я призрак твоих откровений!

Ветер на вкус карамели принёс печаль

Старий парк проводжає тебе сутуло

Тіні літа розмазані калюжами, начебто поганий макіяж

Все не так…

Руки ловлять косі вилиці, до яких тепер не дістати

Ну і що, намалюєш муляж

І синього моря не вистачить на миг:

Ти малювала мене одного, а малювала двох

Неймовірна біла тканина лише папір на вид

Олівці осідають тінями сивими на пальцях твоїх

Дві пари ніг біля берегів:

Поле лаванди та старі туфлі

Діти хвилин і горе-любов…

В пам'яті у міст немає бульвару, яким би я не дихав,

Сьогодні вранці моє тіло покине душа

Знов стою на колінах…

Я примара твоїх одкровень!

Вітер на смак карамелі приніс смуток

Замість річки тепер пустир обійняв мій дім

Мені старі з очей порожніх кидають сльози на долоню

Блищить щока, але я не плакав, —

Це вітер у гавби у щенка ледве впізнав собаку

У порога в'яне мій тюльпан: опадає останній лист

Так не просто розуміти, що земля його тягне вниз…

Наче петля, розчавить шию нота Ля

Моя душа вже омита джерелами на полях

Білі губи, сині руки

На підлогу падає сукня і брюки;

Хтось займе моє місце в постелі,

Люди порочні в розлуці

Люди побічні до зради,

Але тепер я скажу поза таблицею —

Якщо книжці відмовить видавництво

То письменнику є чим пишатися

А я не закутий не вільний, я не здоровий і не хворий

Лежу на горілій траві під білими склепіннями двох дзвонів,

Але ось замовкає зозуля, і ми забуваємо про часу, —

Хитрий шаман б'є в бубон і тікає з племені

Знов стою на колінах…

Я примара твоїх одкровень!

Вітер на смак карамелі приніс смуток