Мешки под глазами - Мэйти

Спрячь меня от пасти серых дней,

Чёрное стекло, как религия, на стене моей.

Я будто протаскал свою молодость на спине,

И грех во мне поёт опять — мне остаётся не спать.

Я тысячу раз писал про снег над небом дома,

Моего порога, но я писал про снег, а не про бога.

Развязало войны, завязало войны сердце беспокойное…

Бегут ручьи опять, в них слёзы боли.

«Так не ново, удиви другим, да

Расскажи нам то, чего не слышали вовек…»

Но месяц уже в небе, и месяцу обидно —

Над месяцем смеется незнакомый человек.

«Короткая луна», — называют его

Остаток стороны, закрываемый небом.

Сад питает свое дерево вином,

А дереву бы маленький кусок света.

Спрячь меня от пасти серых дней,

Чёрное стекло, как религия, на стене моей.

Я будто протаскал свою молодость на спине,

И грех во мне поёт опять — мне остаётся не спать.

Боец за свет не любит темноту.

Боец не спит.

Свечи горят всю ночь…

Свечи горят всю ночь…

Свечи горят всю ночь…

Я воюю за любовь.

Я всегда теряю,

Никому не верю, никому не доверяю,

Никому, кроме всех, кто со мной… Тысячи…

Я храню тайны все, хоть меня высечи.

Я в этой темноте под бровями

Прячу свое счастье и знаю, что мне

Простят все стишки, ведь грешки,

Что носил я, — это мешки под глазами.

Это мешки под…

Спит девчонка на краю тусовки.

Солнце утопило в горизонт свои кроссовки.

Группа на плакате не спит.

Группу на плакате одобряет её папа.

Вряд ли остановится тоска по небу,

Даже если солнце через лёд согреет камни.

Вряд ли остановится тоска по небу,

Даже если солнце через лёд согреет камни.

Спит девчонка на краю тусовки.

Солнце утопило в горизонт свои кроссовки.

Группа на плакате не спит.

Группу на плакате одобряет её папа.

Вряд ли остановится тоска по небу,

Даже если солнце через лёд согреет камни.

Вряд ли остановится тоска по небу,

Даже если солнце через лёд согреет камни.

Схавай мене від пащі сірих днів,

Чорне скло, як релігія, на стіні моєї.

Я ніби протягав свою молодість на спині,

І гріх у мені співає знову — мені залишається не спати.

Я тисячу разів писав про сніг над небом будинку,

Мого порога, але я писав про сніг, а не про бога.

Розв'язало війни, зав'язало війни серце неспокійне.

Біжать струмки знову, в них сльози болю.

«Так не ново, здивуй іншим, так

Розкажи нам те, чого не чули повік...»

Але місяць уже в небі, і місяцю прикро —

Над місяцем сміється незнайома людина.

«Короткий місяць», — називають його

Залишок сторони, що закривається небом.

Сад живить своє дерево вином,

А дереву б маленький шматок світла.

Схавай мене від пащі сірих днів,

Чорне скло, як релігія, на стіні моєї.

Я ніби протягав свою молодість на спині,

І гріх у мені співає знову — мені залишається не спати.

Боєць за світло не любить темряву.

Боєць не спит.

Свічки горять усю ніч.

Свічки горять усю ніч.

Свічки горять усю ніч.

Я воюю за любов.

Я завжди втрачаю,

Нікому не вірю, нікому не довіряю,

Нікому, крім усіх, хто зі мною… Тисячі…

Я зберігаю таємниці всі, хоч мене вирубай.

Я в цій темряві під бровами

Ховаю своє щастя і знаю, що мені

Пробачать усі віршики, адже грішки,

Що носив я,— це мішки під очима.

Це мішки під...

Спить дівчисько на краю тусовки.

Сонце втопило в горизонт свої кросівки.

Група на плакаті не спить.

Групу на плакаті схвалює її тато.

Навряд чи зупиниться туга по небу,

Навіть якщо сонце через лід зігріє каміння.

Навряд чи зупиниться туга по небу,

Навіть якщо сонце через лід зігріє каміння.

Спить дівчисько на краю тусовки.

Сонце втопило в горизонт свої кросівки.

Група на плакаті не спить.

Групу на плакаті схвалює її тато.

Навряд чи зупиниться туга по небу,

Навіть якщо сонце через лід зігріє каміння.

Навряд чи зупиниться туга по небу,

Навіть якщо сонце через лід зігріє каміння.