Крот - Мэйти

Вышел на тропу искать мосты я

Юное нутро мое, как мир, банально,

А вокруг кресты, кресты и земля…

Лето на постели, как салфетки в спальне

Плиты так ровно вписались в белые ряды

Я будто знаю все лица людей, которые легли здесь

Только черные птицы бреют небо на лоскуты

Мы не успели родиться в людей, мы только кроты

Все, что мне нужно было, погибло давно

Я продолжаю этот путь, как будто это кино

В котором нету финала, в котором нету любви,

Но я ползу к его титрам внутри холодной земли

Все, что мне нужно было, погибло давно

Я продолжаю этот путь, как будто я только крот

И всё, что вырыли лапки, так непохоже на сон

Лежит ребенок на лавке в тени бескожих лесов

Бьет лопатой землю сухую седой старик

Вьются в гнездах звонкие удары эхо…

Бьются в блюдца губы, нет ни слез, ни смеха

Хриплый флюгер отпугнет ворон

Долой с ворот, и пусть взойдут эти цветы на радость близким

Пусть немое солнце щедро разольет в пустые миски

Белый свет, как рукава пижамы в детской

Где в дверях стоит отец мой, и в руках его младенцем я купаюсь в снах, но…

Вышел на тропу искать мосты я

Юное нутро мое, как мир, банально,

А вокруг кресты, кресты, и земля…

Лето на постели, как салфетки в спальне

Старцы пятнали своими книгами ручьи

Я видел все переплеты их полок, видел ключи от них

Там пустые страницы, и тут кричи не кричи —

Они никогда не узнают крота в глубокой ночи

Все, что мне нужно было, погибло давно

Я продолжаю этот путь, как будто это кино

В котором нету финала, в котором нету любви,

Но я ползу к его титрам внутри холодной земли

Все, что мне нужно было, погибло давно

Я продолжаю этот путь, как будто я только крот

И всё, что вырыли лапки, так непохоже на сон

Лежит ребенок на лавке в тени бескожих лесов

Вийшов на стежку шукати мости я

Юне нутро моє, як світ, банально,

А навколо хрести, хрести і земля…

Літо на постелі, як серветки в спальні

Плити так рівно вписалися в білі ряди

Я ніби знаю всі обличчя людей, які лягли тут

Тільки чорні птахи голять небо на клапті

Ми не встигли народитися в людей, ми тільки кроти

Все, що мені потрібно було, загинуло давно

Я продовжую цей шлях, ніби це кіно

У якому немає фіналу, в якому немає любові,

Але я повзу до його титрів усередині холодної землі

Все, що мені потрібно було, загинуло давно

Я продовжую цей шлях, ніби я тільки кріт

І все, що викопали лапки, так несхоже на сон

Лежить дитина на лавці в тіні безшкірих лісів

Б'є лопатою землю суху сивий старий

В'ються в гніздах дзвінкі удари луна.

Б'ються в блюдця губи, немає ні сліз, ні сміху

Хриплий флюгер відлякає ворон

Геть з воріт, і нехай підуть ці квіти на радість близьким

Нехай німе сонце щедро розіллє в порожні миски

Біле світло, як рукави піжами в дитячій

Де в дверях стоїть батько мій, і в руках його немовлям я купаюся в снах, але ...

Вийшов на стежку шукати мости я

Юне нутро моє, як світ, банально,

А навколо хрести, хрести, і земля…

Літо на постелі, як серветки в спальні

Старці плямали своїми книгами струмки

Я бачив усі плетіння їх полок, бачив ключі від ніх

Там порожні сторінки, і тут кричи не кричі —

Вони ніколи не впізнають крота в глибокій ночі

Все, що мені потрібно було, загинуло давно

Я продовжую цей шлях, ніби це кіно

У якому немає фіналу, в якому немає любові,

Але я повзу до його титрів усередині холодної землі

Все, що мені потрібно було, загинуло давно

Я продовжую цей шлях, ніби я тільки кріт

І все, що викопали лапки, так несхоже на сон

Лежить дитина на лавці в тіні безшкірих лісів