Броги - Мэйти

Пыль на брогах мне говорит:

«Где та тропа, где ты не один?..

Ты отвернулся, молча отсев

Ты удалил вокруг себя всех

Никого нет и не будет…

Ты нарочито не такой, как они

Ты не относишься к людям

Ты… Ты… Ты… Ты…»

Липкий дождь упал – напала боль

Листья мнёт не ветер и не бог

Всю мою любовь, как канифоль

Я втираю в обувь, а не в дом

Сердце стало реже и не так бьет

Больше не поет душа на желтом поле

Месяц выродит луну – она умрет

Ты не видел мою спину – ты не знаешь о боли…

Встал на путь потерь – иду теряю

Помню город на камнях белых, как сад

Помню тебя я…

Встал на путь потерь – иду теряю

Помню город на камнях белых, как сад

Помню тебя я…

Но если облака плывут к ногам

Серые карманные подушки

Почему и мне не плыть за ними

В память о тебе, твоих веснушках?

Растираю по лицу

Терпкое вино

Никем не обвинен, но

Беру на себя вину

В этой мой догмат

И в этой мой постулат

Я ходил учиться

Куда я не поступал

Был один дурак, и кумиров он не искал

Складывал и мерил по книгам и по кускам

Собирал и строил соломенную любовь

Никому не верил и верить был не готов

Но каждая минута терзала его юлой

Каждая минута была его головой

Каждая минута владела его умом

Кладбищем секунд оказался его же дом

Встал на путь потерь – иду теряю

Помню город на камнях белых, как сад

Помню тебя я…

Встал на путь потерь – иду теряю

Помню город на камнях белых, как сад

Помню тебя я…

Но если облака плывут к ногам

Серые карманные подушки

Почему и мне не плыть за ними

В память о тебе, твоих веснушках?

Вспомнить, вспомнить тебя

Снова вспомнить, вспомнить тебя

Вспомнить, чтобы снова сгореть и проснуться

На выжженной осенней траве…

Вспомнить, чтобы снова сгореть и проснуться

На выжженной осенней траве…

Вспомнить, чтобы снова сгореть

Пил на брогах мені каже:

«Де та стежка, де ти не один?

Ти відвернувся, мовчки відсівши

Ти видалив навколо себе всіх

Нікого немає і не буде.

Ти навмисне не такий, як вони

Ти не ставишся до людей

Ти… Ти… Ти… Ти…»

Липкий дощ упав – напав біль

Листя мені не вітер і не бог

Все моє кохання, як каніфоль

Я втираю у взуття, а не в будинок

Серце стало рідше і не так б'є

Більше не співає душа на жовтому полі

Місяць виродить місяць - вона помре

Ти не бачив мою спину – ти не знаєш про біль…

Встав на шлях втрат – йду втрачаю

Пам'ятаю місто на білих каменях, як сад

Пам'ятаю тебе...

Встав на шлях втрат – йду втрачаю

Пам'ятаю місто на білих каменях, як сад

Пам'ятаю тебе...

Але якщо хмари пливуть до ніг

Сірі кишенькові подушки

Чому і мені не плисти за ними

На згадку про тебе, твої ластовиння?

Розтираю по обличчю

Терпе вино

Ніким не звинувачений, але

Беру на себе провину

У цій мій догмат

І в цій мій постулат

Я ходив вчитись

Куди я не надходив

Був один дурень, і кумирів він не шукав

Складав і міряв за книжками та шматками

Збирав і будував солом'яне кохання

Нікому не вірив і вірити був не готовий

Але кожна хвилина мукала його юлою

Кожна хвилина була його головою

Кожна хвилина володіла його розумом

Цвинтарем секунд виявився його будинок

Встав на шлях втрат – йду втрачаю

Пам'ятаю місто на білих каменях, як сад

Пам'ятаю тебе...

Встав на шлях втрат – йду втрачаю

Пам'ятаю місто на білих каменях, як сад

Пам'ятаю тебе...

Але якщо хмари пливуть до ніг

Сірі кишенькові подушки

Чому і мені не плисти за ними

На згадку про тебе, твої ластовиння?

Згадати, згадати тебе

Знову згадати, згадати тебе

Згадати, щоб знову згоріти та прокинутися

На випаленій осінній траві.

Згадати, щоб знову згоріти та прокинутися

На випаленій осінній траві.

Згадати, щоб знову згоріти