Le moyenâgeux - Maxime Le Forestier

Le seul reproche, au demeurant, qu’aient pu mériter mes parents

C’est d’avoir pas joué plus tôt le jeu de la bête à deux dos.

Je suis né, même pas bâtard, avec cinq siècles de retard.

Pardonnez-moi, Prince, si je suis foutrement moyenâgeux.

Ah!

que n’ai-je vécu, bon sang!

Entre quatorze et quinze cent.

J’aurais retrouvé mes copains au Trou de la pomme de pin

Tous les beaux parleurs de jargon, tous les promis de Montfaucon

Les plus illustres seigneuries du royaume de truanderie.

Après une franche repue, j’eusse aimé, toute honte bue

Aller courir le cotillon sur les pas de François Villon

Troussant la gueuse et la forçant au cimetière des Innocents

Mes amours de ce siècle-ci n’en aient aucune jalousie…

J’eusse aimé le corps féminin, des nonnettes et des nonnains

Qui, dans ces jolis tamps bénis, ne disaient pas toujours «nenni»

Qui faisaient le mur du couvent, qui, Dieu leur pardonne!

Souvent

Comptaient les baisers, s’il vous plaît, avec des grains de chapelet.

Ces p’tit’s sœurs, trouvant qu'à leur goût

Quatre Evangiles c’est pas beaucoup

Sacrifiaient à un de plus, l'évangile selon Vénus.

Témoin: l’abbesse de Pourras, qui fut, qui reste et restera

La plus glorieuse putain de moines du quartier Latin.

À la fin, les anges du guet m’auraient conduit sur le gibet.

Je serais mort, jambes en l’air, sur la veuve patibulaire

En arrosant la mandragore, l’herbe aux pendus qui revigore

En bénissant avec les pieds les ribaudes apitoyées.

Hélas!

Tout ça, c’est des chansons, il faut se faire une raison.

Les choux-fleurs poussent à présent sur le charnier des Innocents.

Le Trou de la pomme de pin n’est plus qu’un bar américain.

Y’a quelque chose de pourri au royaume de truanderie.

Je mourrai pas à Montfaucon, mais dans un lit, comme un vrai con

Je mourrai, pas même pendard, avec cinq siècles de retard.

Ma dernière parole soit quelques vers de Maître François,

Et que j’emporte entre les dents un flocon des neiges d’antan…

Ma dernière parole soit quelques vers de Maître François…

Pardonnez-moi, Prince, si je suis foutrement moyenâgeux.

До того ж єдиний закид, якого могли заслужити мої батьки

Це не раніше грати в гру з двома спинами.

Я народився, навіть не сволоч, із запізненням на п’ять століть.

Пробачте мені, принце, якщо я до біса середньовічний.

Ах!

чого я тільки не жив, блін!

Від чотирнадцяти до п’ятнадцяти сотень.

Я б знайшов своїх друзів у Trou de la pomme de pin

Усі балакуни на жаргоні, усі обіцянки Монфокона

Найзнаменитіші панства королівства кривости.

Після відвертого наситився, хотілося б, все соромно напився

Вирушайте в котільон слідами Франсуа Війона

Підібрати жебрачку і загнати її на кладовище Невинних

Мої кохання цього століття не мають ревнощів...

Мені хотілося б жіноче тіло, черниці та черниці

Хто в тих благословенних гарних тампонах не завжди казав «ні».

Хто мурував монастир, хто, прости їм Боже!

Часто

Порахував поцілунки, будь ласка, з чотки.

Ці маленькі сестрички знаходять, що їм до вподоби

Чотири Євангелія – це не так багато

Принесена в жертву ще одному, Євангеліє від Венери.

Свідок: настоятелька Пурраса, яка була, яка залишається і залишиться

Найславетніший проклятий монах у Латинському кварталі.

Зрештою, ангели сторожі привели б мене до висівки.

Я був би мертвий, ноги вгору, на зловісній вдові

Поливаючи мандрагору, бадьорить траву шибеника

Благословляючи ногами жалість кривдить.

На жаль!

Це все пісні, треба зважитися.

Цвітна капуста зараз росте на землі Невинних.

Pine Cone Hole — це не що інше, як американський бар.

У царстві кривости є щось гниле.

Я помру не в Монфоконі, а в ліжку, як справжній придурок

Я помру, навіть не сволочь, на п’ять століть пізніше.

Моїм останнім словом будуть кілька віршів майстра Франсуа,

І що я ношу між зубами сніжинку минулого...

Моїм останнім словом будуть кілька віршів майстра Франсуа...

Пробачте мені, принце, якщо я до біса середньовічний.