Le blason - Maxime Le Forestier

Ayant avecques lui toujours fait bon ménage

J’eusse aimé célébrer, sans être inconvenant

Tendre corps féminin, ton plus bel apanage

Que tous ceux qui l’ont vu disent hallucinant

Ç'eût été mon ultime chant, mon chant du cygne

Mon dernier billet doux, mon message d’adieu

Or, malheureusement, les mots qui le désignent

Le disputent à l’exécrable, à l’odieux

C’est la grande pitié de la langue française

C’est son talon d’Achille et c’est son déshonneur

De n’offrir que des mots entachés de bassesse

A cet incomparable instrument de bonheur

Alors que tant de fleurs ont des noms poétiques

Tendre corps féminin, c’est fort malencontreux

Que ta fleur la plus douce et la plus érotique

Et la plus enivrante en ait de si scabreux

Mais le pire de tous est un petit vocable

De trois lettres, pas plus, familier, coutumier

Il est inexplicable, il est irrévocable

Honte à celui-là qui l’employa le premier

Honte à celui-là qui, par dépit, par gageure

Dota du même terme, en son fiel venimeux

Ce grand ami de l’homme et la cinglante injure

Celui-là, c’est probable, en était un fameux

Misogyne à coup sûr, asexué sans doute

Au charme de Vénus absolument rétif

Etait ce bougre qui, toute honte bu', toute

Fit ce rapprochement, d’ailleurs intempestif

La male peste soit de cette homonymie !

C’est injuste, madame, et c’est désobligeant

Que ce morceau de roi de votre anatomie

Porte le même nom qu’une foule de gens

Fasse le ciel qu’un jour, dans un trait de génie

Un poète inspiré, que Pégase soutient

Donne, effaçant d’un coup des siècles d’avanie

A cette vrai' merveille un joli nom chrétien

En attendant, madame, il semblerait dommage

Et vos adorateurs en seraient tous peinés

D’aller perdre de vu' que pour lui rendre hommage

Il est d’autres moyens et que je les connais

Et que je les connais

Завжди добре з ним ладили

Я хотів би відсвяткувати, не будучи негідним

Ніжне жіноче тіло, ваша найпрекрасніша прерогатива

Усі, хто бачив це, кажуть, що вражають

Це була б моя остання пісня, моя лебедина

Моя остання солодка нота, моє прощальне повідомлення

Але, на жаль, слова, які його позначають

Сперечайтеся з огидним, одіозним

Велика шкода французької мови

Це його ахіллесова п’ята і це його безчестя

Пропонувати лише базові слова

До цього незрівнянного інструменту щастя

Коли стільки квітів має поетичні назви

Ніжне жіноче тіло, це дуже прикро

Чим ваша наймиліша та найеротичніша квітка

А найп’яніший такий скаброзний

Але найгірше – це маленьке слово

Не більше трьох літер, розмовна, звичайна

Це нез'ясовно, це незмінно

Ганьба тому, хто першим застосував це

Ганьба тому, хто на зло, через виклик

Дота того ж терміну, в отруйній жовчі

Цей великий друг людини і уїдлива образа

Цей, ймовірно, був відомим

Мизогініст, безсумнівно, асексуальний

До Венери чарівність абсолютно норовлива

Був той лох, який, соромно п’яний, все

Зроблено це зближення, до речі, несвоєчасне

Чоловіча чума будь цього омоніма!

Це несправедливо, пані, і це принизливо

Це королівська частина вашої анатомії

Носить те саме ім'я, що й натовп людей

Зробіть небо одного дня, геніально

Натхненний поет, підтримуваний Пегасом

Дайте, знищивши вікові образи

Для цього справжнього дива гарне християнське ім'я

А тим часом, пані, здавалося б, соромно

І всі ваші поклонники були б заболіли

Втратити зір лише для того, щоб віддати йому шану

Є й інші способи, і я їх знаю

І що я їх знаю