La religieuse - Maxime Le Forestier

Tous les coeurs se rallient à sa blanche cornette

Si le chrétien succombe à son charme insidieux

Le païen le plus sûr, l’athée le plus honnête

Se laisseraient aller parfois à croire en Dieu

Et les enfants de choeur font tinter leur sonnette…

Il paraît que, dessous sa cornette fatale

Qu’elle arbore à la messe avec tant de rigueur

Cette petite soeur cache, c’est un scandale!

Une queue de cheval et des accroche-coeurs

Et les enfants de choeur s’agitent dans les stalles…

Il paraît que, dessous son gros habit de bure

Elle porte coquettement des bas de soie

Festons, frivolités, fanfreluches, guipures

Enfin tout ce qu’il faut pour que le diable y soit

Et les enfants de choeur ont des pensées impures…

Il paraît que le soir, en voici bien d’une autre!

A l’heure où ses consoeurs sont sagement couchées

Ou débitent pieusement des patenôtres

Elle se déshabille devant sa psyché

Et les enfants de choeur ont la fièvre, les pauvres…

Il paraît qu'à loisir elle se mire nue

De face, de profil, et même, hélas!

de dos

Après avoir, sans gêne, accroché sa tenue

Aux branches de la croix comme au portemanteau

Chez les enfants de choeur le malin s’insinue…

Il parait que, levant au ciel un oeil complice

Elle dit: «Bravo, Seigneur, c’est du joli travail!»

Puis qu’elle ajoute avec encore plus de malice:

«La cambrure des reins, ça, c’est une trouvaille!»

Et les enfants de choeur souffrent un vrai supplice…

Il parait qu'à minuit, bonne mère, c’est pire:

On entend se mêler, dans d'étranges accords

La voix énamourée des anges qui soupirent

Et celle de la soeur criant «Encore!

Encore!»

Et les enfants de choeur, les malheureux, transpirent…

Et monsieur le curé, que ces bruits turlupinent

Se dit avec raison que le brave Jésus

Avec sa tête, hélas.

déjà chargée d'épines

N’a certes pas besoin d’autre chose dessus

Et les enfants de choeur, branlant du chef, opinent…

Tout ça, c’est des faux bruits, des ragots, des sornettes

De basses calomnies par Satan répandues

Pas plus d’accroche-coeurs sous la blanche cornette

Que de queue de cheval, mais un crâne tondu

Et les enfants de choeur en font, une binette…

Pas de troubles penchants dans ce coeur rigoriste

Sous cet austère habit pas de rubans suspects

On ne verra jamais la corne au front du Christ

Le veinard sur sa croix peut s’endormir en paix

Et les enfants de choeur se masturber, tout tristes…

Усі серця зливаються до його білого корнета

Якщо християнин піддасться його підступній чарівності

Найвірніший язичник, найчесніший атеїст

Часом віддавався б вірі в Бога

І вівтарники дзвонять у свої дзвони...

Здається, що під його фатальним корнетом

Що вона носить на меси з такою суворістю

Ця сестричка ховається, це скандал!

Кінський хвіст і ловці серця

А в ларьках ворушитимуться хори...

Здається, що під його важким домашнім пальтом

Вона кокетливо носить шовкові панчохи

Гребінці, оборки, оборки, гіпюри

Нарешті все, що потрібно, щоб диявол був там

А вівтарники мають нечисті думки...

Здається, ввечері, ось ще один!

У той час, коли її колеги мудро лежать у ліжку

Або благочестивий патерностер

Вона роздягається перед своєю психікою

А в хоровиків гарячка, у бідних...

Здається, що на дозвіллі вона милується собою оголеною

Спереду, збоку і навіть, на жаль!

назад

Після того, як безсоромно повісила свій наряд

До гілок хреста, як до вішалку

У вівтарників зло закрадається...

Здається, що, піднявши до неба розумне око

Вона сказала: «Молодець, Господи, це гарна робота!»

Потім вона додає ще пустотливіше:

«Викривлення нирок, ось знахідка!»

А хорівці зазнають справжнього випробування...

Здається, опівночі, добра мати, гірше:

Ми чуємо змішування, дивними акордами

Закоханий голос зітхаючих ангелів

А сестра кричить «Знову!

Все-таки!"

А вівтарники, нещасні, потіють...

І мсьє ле Кюре, нехай ці шуми заважають

Правильно кажуть, що відважний Ісус

З головою, на жаль.

вже обтяжений шипами

Звичайно, більше нічого на ньому не потрібно

А вівтарники, хитаючи головами, кивають...

Все це брехливі чутки, плітки, нісенітниці

Поширюються низькі наклепи сатани

Під білим корнетом більше нема ласощів

Який хвіст, але поголена голова

І вівтарники роблять з нього мотику...

У цьому суворому серці немає нахил

Під цим суворим одягом ніяких підозрілих стрічок

Рогу на лобі Христа ніколи не побачиш

Щаслива людина на своєму хресті може спати спокійно

А вівтарники мастурбують, усі сумні...