L'ancêtre - Maxime Le Forestier

Notre voisin l’ancêtre était un fier galant

Qui n’emmerdait personne avec sa barbe blanche,

Et quand le bruit courut que ses jours étaient comptés,

On s’en fut à l’hospice afin de l’assister.

On avait apporté les guitares avec nous

Car, devant la musique, il tombait à genoux,

Excepté toutefois les marches militaires

Qu’il écoutait en se tapant le cul par terre.

Émules de Django, disciples de Crolla,

Toute la fine fleur des cordes était là

Pour offrir à l’ancêtre, en signe d’affection,

En guise de viatique, une ultime audition.

Hélas!

les carabins ne les ont pas reçus,

Les guitares sont restées à la porte cochère,

Et le dernier concert de l’ancêtre déçu

Ce fut un pot-pourri de cantiques, peuchère!

Quand nous serons ancêtres,

Du côté de Bicêtre,

Pas de musique d’orgue, oh!

non,

Pas de chants liturgiques

Pour qui avale sa chique,

Mais des guitares, cré nom de nom!

On avait apporté quelques litres aussi,

Car le bonhomme avait la fièvre de Bercy

Et les soir de nouba, parole de tavernier,

A rouler sous la table il était le dernier.

Saumur, Entre-deux-mers, Beaujolais, Marsala,

Toute la fine fleur de la vigne était là

Pour offrir à l’ancêtre, en signe d’affection,

En guise de viatique, une ultime libation.

Hélas!

les carabins ne les ont pas reçus,

Les litres sont restés a la porte cochère,

Et le coup de l'étrier de l’ancêtre déçu

Ce fut un grand verre d’eau bénite, peuchère!

Quand nous serons ancêtres,

Du côté de Bicêtre,

Ne nous faites pas boire, oh!

non,

De ces eaux minérales,

Bénites ou lustrales,

Mais du bon vin, cré nom de nom!

On avait emmené les belles du quartier

Car l’ancêtre courait la gueuse volontiers.

De sa main toujours leste et digne cependant

Il troussait les jupons par n’importe quel temps.

Depuis Manon Lescaut jusque à Dalila

Toute la fine fleur du beau sexe était là

Pour offrir à l’ancêtre, en signe d’affection,

En guise de viatique, une ultime érection.

Hélas!

les carabins ne les ont pas reçues,

Les belles sont restées à la porte cochère,

Et le dernier froufrou de l’ancêtre déçu

Ce fut celui d’une robe de soeur, peuchère!

Quand nous serons ancêtres,

Du côte de Bicêtre,

Pas d’enfants de Marie, oh!

non,

Remplacez-nous les nonnes

Par des belles mignonnes

Et qui fument, cré nom de nom!

Наш сусід предок був гордий галант

Хто нікому не заважав своєю білою бородою,

І коли почули, що дні його злічені,

Ми пішли в хоспіс, щоб допомогти йому.

Ми взяли з собою гітари

Бо перед музикою він упав на коліна,

За винятком військових маршів

Те, що він слухав, стукаючи дупою об підлогу.

Послідовники Джанго, учні Кролли,

Уся чудова квітка струн була там

Запропонувати предку на знак прихильності,

Як засіб віатикуму, підсумкове прослуховування.

На жаль!

стрільці їх не отримали,

Гітари залишилися на порту-кошері,

І останній концерт розчарованого предка

Це було попурі гімнів, люба!

Коли ми будемо предками,

На стороні Бісетра,

Без органної музики, о!

ні,

Ніяких літургійних співів

Бо хто ковтає свій фунт,

Але гітари, блін!

Ми також принесли кілька літрів,

Бо у хлопця була лихоманка Берсі

А нубськими вечорами, слово корчмаря,

Покотився під стіл він останнім.

Сомюр, Антре-де-Мер, Божоле, Марсала,

Вся чудова квітка виноградної лози була там

Запропонувати предку на знак прихильності,

Як viaticum, останнє возлияние.

На жаль!

стрільці їх не отримали,

Літри залишилися на порту-кошері,

І удар стремена розчарованого предка

Це була велика склянка святої води, люба!

Коли ми будемо предками,

На стороні Бісетра,

Не змушуй нас пити, о!

ні,

З цих мінеральних вод,

Беніти або люстрали,

Але хороше вино, блін!

Ми взяли сусідських красунь

Бо предок побіг жебраком охоче.

З його завжди спритною й гідною рукою

Підправляв під'юбники за будь-якої погоди.

Від Манон Леско до Даліли

Там були всі вершки прекрасної статі

Запропонувати предку на знак прихильності,

Як віатикум, остаточна ерекція.

На жаль!

стрільці їх не отримали,

Красуні залишилися на порту-кошері,

І останній шелест розчарованого предка

Це була сукня сестри, люба!

Коли ми будемо предками,

На узбережжі Бісетр,

Немає дітей Марії, о!

ні,

Замініть нас монахинь

Від красивих милашек

А хто курить, блін!