Закрытые двери - Машина времени

Мы много дорог повидали на свете,

Мы стали сильнее, мы стали не дети.

Но лето в дороге кончалось зимою,

А зимы в дороге кончались стеною.

А мы еще верим, что мы не забыты,

Стучимся мы в двери, а двери надежно закрыты.

И я не пойму: от кого их закрыли?

Нас, может быть, звали, но просто забыли,

И, может, нам быть понастойчивей стоит,

Тогда нас услышат и двери, конечно, откроют.

И вот уже годы минутами стали,

И мы понемногу стучаться устали.

И снова зима эту землю укроет,

Никто не услышит, никто не откроет.

А может, стучатся сюда по-другому,

А может быть, просто хозяев давно нету дома?

Дорога тебе не сулит возвращенья,

Тебе в возращенье не будет прощенья.

А ты все не веришь, что мы позабыты,

И ломишься в двери, хоть руки разбиты.

И ты безоружен, ты просто не нужен,

Тебе остается лишь вечер и зимняя стужа…

Ми багато доріг побачили на світі,

Ми стали сильнішими, ми стали не діти.

Але літо в дорозі закінчувалося зимою,

А зими в дорозі закінчувалися стіною.

А ми ще віримо, що ми не забуті,

Стукаємо ми у дверях, а двері надійно зачинені.

І я не зрозумію: від кого їх закрили?

Нас, можливо, звали, але просто забули,

І, може, нам бути наполегливішим варто,

Тоді нас почують і двері, звичайно, відчинять.

І ось уже роки хвилинами стали,

І ми потроху стукати втомилися.

І знову зима цю землю вкриє,

Ніхто не почує, ніхто не відкриє.

А може, стукають сюди по-іншому,

А може, просто господарів давно немає вдома?

Дорога тобі не обіцяє повернення,

Тобі в поверненні не буде прощення.

А ти все не віриш, що ми забуті,

І ломишся у двері, хоч руки розбиті.

І ти беззбройний, ти просто не потрібний,

Тобі залишається лише вечір і зимова стужа...