Вступление - Машина времени

Вы говорите: «Дети нас утомляют».

Вы правы.

Вы

поясняете: «Надо опускаться до их понятий.

Опускаться, наклоняться, сгибаться, сжиматься…»

Ошибаетесь, не от этого мы устаем.

А от того, что

надо подниматься до их чувств, подниматься,

становиться на цыпочки, тянуться, чтобы не

обидеть…

Прошу детей простить меня за то, что я посвятил

эту повесть взрослому.

Скажу в оправдание: этот

взрослый — мой самый близкий друг.

И еще: он

понимает все на свете, даже детские книжки.

Если

же все это меня не оправдывает, я посвящу эту

повесть тому мальчику, каким был когда-то мой

взрослый друг.

Ведь все взрослые были сначала

детьми, только мало кто из них помнит об этом.

Ви говорите: «Діти нас втомлюють».

Ви маєте рацію.

Ви

пояснюєте: «Треба опускатися до їх понять.

Опускатися, нахилятися, згинатися, стискатися...»

Помиляєтеся, не від цього ми втомлюємося.

А від того, що

треба підніматися до їх почуттів, підніматися,

ставати навшпиньки, тягнутися, щоб не

образити…

Прошу дітей пробачити мене за те, що я присвятив

цю повість дорослому.

Скажу в виправдання: цей

дорослий — мій найближчий друг.

І ще: він

розуміє все на світі, навіть дитячі книжки.

Якщо

А все це мене не виправдовує, я присвячу цю

повість тому хлопцеві, яким був колись мій

дорослий друг.

Адже всі дорослі були спочатку

дітьми, тільки мало хто з них пам'ятає про це.