Ветер надежды - Машина времени

Нас построили новым порядком чуть свет.

Мы похожи на стаю бескрылых птиц.

Был объявлен ветер, но ветра нет —

Ветер трудно поднять шелестом газетных страниц.

Шелестит до звона в ушах:

Как шагать еще быстрее и какими нам быть?

Но мы никак не решимся на главный шаг,

Я боюсь, что мы разучились ходить.

И пускай вопрос не похож на ответ,

И вроде бы нет шор на глазах,

И вроде бы дали зеленый свет,

Но кто-то держит ногу на тормозах.

И мы травим анекдоты под морковный сок,

И все никак не можем поделить кусок,

Которого, в общем, давно уже нет.

И мы смеемся сквозь слезы и плачем без слез,

И следим за другими, не следя за собой.

Из тысячи вопросов главный вопрос:

Кто крайний?

— Я за тобой!

И со многих ртов уже снят засов,

Теперь многословию нет предела,

Слишком много красивых и славных слов.

Не пора ли наконец заняться делом?!

И пускай словами не разрушить стен,

И никто не верит в хозяйскую милость,

Но мы смотрим на небо и ждем перемен.

Это значит, что-то уже изменилось.

И я слышу вопрос и не знаю ответа,

Но когда наконец я закрываю глаза,

Я отчетливо вижу полоску света

Там, где ветер надежды наполнит мои паруса.

Нас побудували новим порядком на світ.

Ми схожі на зграю безкрилих птахів.

Був оголошений вітер, але вітру немає

Вітер важко підняти шелестом газетних сторінок.

Шелестить до дзвінка у вухах:

Як крокувати ще швидше і якими нам бути?

Але ми ніяк не рішимося на головний крок,

Я боюся, що ми розучилися ходити.

І нехай питання не схоже на відповідь,

І начебто би немає шор на очах,

І ніби би дали зелене світло,

Але хтось тримає ногу на гальмах.

І ми травимо анекдоти під морквяний сік,

І все ніяк не можемо поділити шматок,

Якого, загалом, давно вже немає.

І ми сміємося крізь сльози і плачем без сліз,

І стежимо за іншими, не стежачи за собою.

З тисячі питань головне питання:

Хто крайній?

- Я за тобою!

І з багатьох ротів вже знято засув,

Тепер багатослівності немає меж,

Занадто багато гарних і славних слів.

Чи не нарешті зайнятися справою?!

І нехай словами не зруйнувати стін,

І хто не вірить в господарську милість,

Але ми дивимось на небо і ждемо змін.

Це означає, що щось змінилося.

І я чую питання і не знаю відповіді,

Але коли нарешті я заплющую очі,

Я чітко бачу смужку світла

Там, де вітер надії наповнить мої вітрила.