В Никитском ботаническом саду - Машина времени

В Никитском

ботаническом саду

Гуляет ветер

голубой, шумит

волнами прибой,

И над твоей головой

Украсили небесный

простор пики гор,

Ведут с волнами

свой разговор.

И вереницей древних

аллей

Ленивыми стадами

бродят толпы

людей,

А также жен и детей,

По-хозяйски озирают

бесконечный

простор,

И повышают свой

кругозор.

Вопросов не счесть:

Где здесь можно

посидеть и поесть?

И отчего самшит

дороже во сто

крат,

Чем тот же рододендрон?

И где торгуют южным

вином?

Весь день течёт

людская река,

И, руки уперев в бока, взирают на деревья

Снизу вверх

свысока,

Как будто каждый

листик на деревьях

вокру —

Творенье их заслуженных рук.

И лишь когда

погаснет закат,

Закроют сад,

Народ уйдет назад

К своим велики

делам по домам,

И не услышит никто,

какая здесь

тишина,

Когда горит над

садом Луна.

Промчатся года,

И все, кто были

здесь, уйдут

навсегда,

И лишь деревья

будут вечно,

бесконечно,

Год от года стоять —

Они умеют людям

прощать.

У Никитському

ботанічному саду

Гуляє вітер

блакитний, шумить

хвилями прибій,

І над твоєю головою

Прикрасили небесний

простір вершини гір,

Ведуть з хвилями

свою розмову.

І чергою стародавніх

алей

Ледачими стадами

бродять натовпи

людей,

А також дружин і дітей,

По-господарськи озирають

нескінченний

простір,

І підвищують свій

кругозір.

Запитань не рахувати:

Де тут можна

посидіти і поїсти?

І чому самшит

дорожче за сто

крат,

Чим той же рододендрон?

І де торгують південним

вином?

Весь день тече

людська річка,

І, руки уперши в боки, дивляться на дерева

Знизу вгору

звисока,

Ніби кожен

листок на деревах

навколо—

Творіння їх заслужених рук.

І лиш коли

згасне захід сонця,

Закриють сад,

Народ піде назад

До своїх великі

справах по будинках,

І не почує ніхто,

яка тут

тиша,

Коли горить над

садом Місяць.

Промчать року,

І всі, хто були

тут, підуть

назавжди,

І лиш дерева

будуть вічно,

нескінченно,

Рік від року стояти —

Вони вміють людям

прощати.