Парижанка - Марина Александрова

1. Привет, подруженька, ну, надо ж, — встретиться

Семь лет ни весточки, — и вдруг, — Париж,

А помнишь, девочка, как мы невестами

Мечтали-спорили, ты что молчишь?

Глаза потеряны, давай по маленькой,

Здесь все устроено, — не край земли,

Ну, что помог тебе цветочек аленький

Ты все ждала его, цветок любви.

За годами за туманами распрощались дочки с мамами,

Улетели птицы странные за моря судеб чужих.

Вслед за счастьем переменчивым

Были юны, стали женщины,

На грехах своих повенчаны земных.

2. Привет, красавица, а я надеялась,

Что не узнаешь мол, не подойдешь

Ты отдохнуть сюда?

Слегка развеяться?

А я… живу я здесь, потом поймешь…

Ты помнишь Рыжего?

Давай по маленькой!

Все было здорово, но лишь тогда

Не удержала я цветочек аленький

Теперь живу я здесь, — моя беда.

3. Огнями пьяными Париж засветиться

Ну, что ж девочка, не закричишь?!

Куда куда же ты?!

Ну, надо ж встретиться

Семь лет ни весточки и вдруг — Париж.

1. Привіт, подруженько, ну, треба ж, — зустрітися

Сім років ні весточки, — і раптом, — Париж,

А пам'ятаєш, дівчинко, як ми нареченими

Мріяли-сперечалися, ти, що мовчиш?

Очі втрачені, давай по маленькій,

Тут все влаштовано, — край землі,

Ну, що допомогла тобі квіточка оленька

Ти все чекала його, квітка кохання.

За роками за туманами розпрощалися доньки з мамами,

Полетіли птахи дивні за море доль чужих.

Слідом за щастям мінливим

Були юні, стали жінки,

На гріхах своїх повінчані земні.

2. Привіт, красуне, а я сподівалася,

Що не дізнаєшся мовляв, не підійдеш

Ти відпочити сюди?

Злегка розвіятися?

А я… живу я тут, потім зрозумієш…

Ти пам'ятаєш Рудого?

Давай по маленькій!

Все було здорово, але тільки тоді

Не утримала я квіточка оленька

Тепер живу я тут, моя біда.

3. Вогнями п'яними Париж засвітитися

Ну, що ж дівчинка, не закричиш?!

Куди куди ж ти?!

Ну, треба ж зустрітися

Сім років ні весточки і раптом — Париж.