Вампир Анны - Margenta

Свет луны проник мне в кровь —

Я вижу лица, но сам невидим,

Тени нет, нет звука шагов,

Лишь лунный дождь.

Аромат твоих духов,

Как зверь, я чую уже за милю —

И лететь к тебе я готов…

Но ты не ждешь!

Должен любить я то, что сам разрушу,

Должен разрушить, что люблю так сильно я…

я забываю все,

я слышу лунный зов…

Странный блеск в моих глазах,

В плену гипноза я был в том мире,

Где живым остаться нельзя, —

В царстве теней.

Видел то, что не дано

Увидеть всем: как Смерть всесильна,

За что и был наказан луной,

Кто я теперь?!

Руки святого… но в душе я грешник,

Сумрак не скроет мой горящий жадный взгляд.

Я всеми проклят, но молюсь,

Жизнь отнимаю, но люблю,

В кровь проникает

Ядом

Лунный зов,

Призрачный зов…

Кончики пальцев сохранят твой запах…

Через преграды, через лед и пламя

Я слышу лунный зов,

Я забываю все.

Світло місяця проникло мені в кров.

Я бачу обличчя, але сам невидимий,

Тіні немає, немає звуку кроків,

Лише місячний дощ.

Аромат твоїх духів,

Як звір, я чу вже за милю —

І летіти до тебе я готов…

Але ти не чекаєш!

Мушу я любити те, що сам зруйную,

Маю зруйнувати, що люблю так сильно я…

я забуваю все,

я чу місячний поклик…

Дивний блиск у моїх очах,

У полоні гіпнозу я був у том світі,

Де живим залишитись не можна, —

У царстві тіней.

Бачив те, що не дано

Побачити всім: як Смерть всесильна,

За що і було покарано місяцем,

Хто я тепер?!

Руки святого… але в душі я грішник,

Сутінок не приховає мій жадібний погляд.

Я всім проклятий, але молюся,

Життя забираю, але люблю,

В кров проникає

Отрутою

Місячний поклик,

Примарний поклик…

Кінчики пальців збережуть твій запах.

Через перешкоди, через лід і полум'я

Я чую місячний поклик,

Я забуваю все.