L'Espoir - Margaux Avril

Assez de souvenirs, pour ce dire cette fois

Que la vie est faite de hasard et de choix

Elle voudrait forcer la main, à son destin

Pour tout vivre en grand, rêver sans fin

Elle croit en tout mais face au monde ses yeux s’inondent

Prête à basculer encore à chaque seconde

Mais ses instants si forts, retiennent alors

Tous ses espoirs sans lendemain

Elle voit de sa fenêtre, les étoiles

Et c’est rare et ça lui donne espoir

Il est tard mais peut être

Qu’ils verront que tout n’est pas gris ou noir

Elle est si belle le soir lorsque tout s'éteint

Ses blessures qu’elle n’aime pas voir au matin

Ces nuits d ivresses qui lui font croire que tout va bien

Elle est si belle quand la nuit lui appartient

Fini de se détruire, jour après jour

Car prisonnière plus rien n’existe autour

Marre de nuire de fuir de faire le tour

D’un mauvais rêve elle veut se réveiller

Fini l’attente, mélancolie

La complaisance de la langueur

Finis les soupirs de nostalgie

Et les refus au bonheur

Досить спогадів, щоб сказати цього разу

Що життя - це випадковість і вибір

Вона хотіла б примусити руку, до своєї долі

Щоб прожити все це великим, мрійте нескінченно

Вона вірить у все, але перед обличчям світу її очі заливаються

Готовий знову качати кожну секунду

Але його моменти такі сильні, то тримайся

Усі її пусті надії

Вона бачить зі свого вікна зірки

І це рідко, і це дає їй надію

Вже пізно, але можливо

Те, що вони побачать, не все сіре чи чорне

Вона така красива вночі, коли все темніє

Її рани, які вона не любить бачити вранці

Ті п’яні ночі, які змушують її думати, що все добре

Вона така прекрасна, коли її ніч

Більше не знищувати один одного день за днем

Бо в’язня навколо нічого не існує

Набридло бігати

Від поганого сну вона хоче прокинутися

Більше не треба чекати, меланхолія

Самовдоволення томління

Немає більше тугих зітхань

І заперечення щастя