Psaumes métropolitains - Mani Deïz, Lucio Bukowski

J’ai de l’hiver dans les veines et des idées dans les vers

Tout décimé dans l'éther, rêve d’une cité dans l’Everest

Et décider en effet, je dessinais sans les traits

J’ai lésiné sur les faits, quand j’ai rimé je me tais

L'âme ailleurs en train de commander un café noir sans crème

Lisant des poèmes de François Villon errant sans thème

Tous ont confondu l’homme libre et l’esclave sans chaîne

Dans un monde médiocre, l’art est vu comme un sans gêne

Et ça en jette, des corps parfaits pour esprit vide

Malgré l’anti-cernes, ce début de siècle reste livide

Plus qu’des écrans pour camoufler l’abîme

Quand la vie est triste j’y dessine un beau sourire kabyle

Au fond j’ai toujours aimé ça

J’ai squatté dans les bars, écrivant dans des gares

J’ai jamais traîné tard, des poèmes j’en grattais des tas

J’en rappais des barres tandis que mes gars sortaient les soirs

La chose essentielle est celle que l’on ne dit pas

Chaque espoir est un paradis qu’on ne vit pas

Avance au ralenti vu les chimères qu’on traine

Je meurs de soif auprès de la fontaine

J’irai jamais plus loin que mes foutues idées noires donc je demeure en paix

Dépouillé d’illusion donc je demeure entier

Chaque seconde jusqu'à ce jour fut un miracle

Me dis-je surplombant la vie nocturne de mon pinacle

La création est la seule forme de lutte

Elle apaise mon âme d’ici que l’sort me bute

Sans elle, à coup sûr j’aurais plongé

Etre fier: jamais je n’y aurais songé

Encore quelques raps et puis tchao

Psaumes Métropolitains extirpés de mon chaos

J’ai toujours un carnet pour quand je rate mon bus

Inspire un bout de ville et puis recrache mon blues

Il y a Dieu et des cuisses de femme

Il y a mieux mais des risques de flammes

Peu d’ambition comme un Christ en CDD

Mon havre de paix tient dans ces 30 mètres carré

У мене зима в жилах і ідеї у віршах

Весь знищений в ефірі, мрія про місто на Евересті

І вирішіть справді, я малював без штрихів

Я скупився на факти, коли римував, мовчав

Душа в іншому місці замовляє чорну каву без вершків

Читання віршів Франсуа Війона блудить без теми

Всі переплутали вільну людину і розкутого раба

У посередньому світі мистецтво вважається безсоромним

І віє, ідеальні тіла для порожніх розумів

Незважаючи на консилер, цей рубеж століття залишається яскравим

Більше, ніж екрани для маскування прірви

Коли життя сумне, я малюю красиву кабільську посмішку

В глибині душі мені це завжди подобалося

Я сидів навпочіпки в барах, писав на вокзалах

Я ніколи не тусувався допізна, вірші я дряпав купи

Я стукав по барах, поки мої хлопці виходили вночі

Головне те, що не сказано

Кожна надія - це рай, яким ми не живемо

Ідіть повільно, враховуючи химери, які ми тягнемо

Я вмираю від спраги біля фонтану

Я ніколи не виходжу за межі своїх чортових темних думок, тому я спочиваю з миром

Позбавлений ілюзій, тому я залишаюся цілісним

Кожна секунда досі була дивом

Я кажу собі, дивлячись на нічне життя зі своєї вершини

Творіння — єдина форма боротьби

Вона заспокоює мою душу звідси, що доля спотикається

Без неї я б точно занурився

Щоб пишатися: я б ніколи про це не подумав

Ще кілька реп, а потім хао

Митрополит Псалми витягнув із мого хаосу

У мене завжди є блокнот, коли я пропускаю автобус

Вдихніть шматок міста, а потім виплюньте свій блюз

Там Бог і жіночі стегна

Є краще, але ризик полум’я

Маленькі амбіції, як Христос у CDD

Мій притулок спокою вписується в ці 30 квадратних метрів