Ma place - Mani Deïz

Égaré je cherche ma place

Je mens quand je dis: «t'inquiète je gère, ça s’passe»

Le sablier se vide, les êtres chers s’nachavent

Jours après jours, en quête de repères, j’m’acharne

Égaré je cherche ma place

Je mens quand je dis: «t'inquiète je gère, ça s’passe»

Le sablier se vide, les êtres chers s’nachavent

Les nerfs lâchent, les péchés du passé m’rattrapent

Cherche ma place dans ce monde, car dur de vivre avec ses semblable

Pour 100 grammes les gars se noient dans l’mensonge

Sans blague les vautours chassent les anges, on passe du rire au larme

Sous alcool vivre dans l’mal les détours cassent les jambes

J’gratte, jette l’encre, dans un métro crade

J’rap, esquive les frères qui parlent trop, sous terre y a pas de légendes

Furieux on attend le sommeil, en attendent un signe des cieux

Comme le soleil l’argent nous grille les yeux

La haine de l’ennui, pousse à l’amour du risque

On s’enivre, on s’enfuit, mais l’temps chaque jour mutile

On rêve de choses futiles, comme des moutons sur bulle d’air

Scrute l’herbe, fusillade suspecte

Comme un vieux sage ou un coupable, j’porte la barbe

Remballe tes amalgames d’ici, la calvitie ne fait pas le moine

Les erreurs font souffrir, les miens se couchent tard

Mais malgré les preuves on sourit comme dans Intouchables

Le routine harcèle, issus des bâtiments, les mômes chôment

Le ciment chauffe pour des broutilles

Malsaine, on garde cette haine de vivre, derrière les barres de rires

Nargue la vie, rabate sur les bords de Seine

Je suis mort j’le sais, pas encore ils m’portent le mauvais oeil, j m’en sors

C’est en comptant les deuils qu’j’mendors

Aphone car il parait qu’les écrits restent

Alors pourquoi, la parole comme les feuilles s’envolent?

Les rêves transportent, pas le temps de geindre, rature les regrets sans

s’plaindre

Envoie des prières sans timbre sur l’enveloppe

Dans le froid les gosses des rues sanglotent hélas

Au bord des larmes, tous innocents comme Mandela

Les armes rendent les, hommes lâches, on porte les marques du diable

Mais c’putain d’destin nous guide corps et âmes

Le temps nous sème, trop tard pour une greffe de coeur, mon père se meurt

Et c’est dur de lui dire que j’l’aime…

Égaré je cherche ma place

Je mens quand je dis: «t'inquiète je gère, ça s’passe»

Le sablier se vide, les êtres chers s’nachavent

Jours après jours, en quête de repères, j’m’acharne

Égaré je cherche ma place

Je mens quand je dis: «t'inquiète je gère, ça s’passe»

Le sablier se vide, les êtres chers s’nachavent

Les nerfs lâchent, les péchés du passé m’rattrapent

Загублений шукаю своє місце

Я брешу, коли кажу: "Не хвилюйся, я впораюся, це відбувається"

Пісочний годинник порожній, близькі закінчуються

День за днем ​​у пошуках орієнтирів я наполягаю

Загублений шукаю своє місце

Я брешу, коли кажу: "Не хвилюйся, я впораюся, це відбувається"

Пісочний годинник порожній, близькі закінчуються

Нерви здаються, гріхи минулого наздоганяють мене

Шукай моє місце в цьому світі, бо важко жити з ближнім

За 100 грам хлопці тонуть у брехні

Без жартів стервятники полюють на ангелів, ми ходимо від сміху до сліз

Під алкоголем, що живе в злі, обхідні шляхи ламають ноги

Я дряпаю, кидаю чорнило, в брудному метро

Я реп, ухиляюся від братів, які багато говорять, під землею немає легенд

Розлючені ми чекаємо сну, чекаємо знака з небес

Як сонце, гроші горять нам очі

Ненависть до нудьги рухає любов до ризику

Ми п’яніємо, тікаємо, але час калічить щодня

Ми мріємо про марні речі, як вівці на бульбашках повітря

Сканувати траву, підозріла стрілянина

Як мудрий старий чи винуватець, я ношу бороду

Пакуйте свої амальгами звідси, лисина не робить ченця

Помилки боляче, мої пізно лягають спати

Але, незважаючи на докази, ми посміхаємося, як у Недоторканих

Звичайні домагання, з будівель діти безробітні

Цемент нагрівається за дрібниці

Нездорові, ми тримаємо цю ненависть до життя, за ґратами сміху

Знущається над життям, махає на березі Сени

Я помер, я це знаю, ще не носять на мене лихе око, я роблю

Саме підраховуючи втрати, я згладжую

Афон, бо здається, що письмена залишилися

То чому, слово, як листя відлітає?

Мрії несуть, не встигнути скиглити, закреслити жаль без

скаржитися

Надсилайте молитви без штампа на конверті

На морозі вуличні діти ридають на жаль

На межі сліз, весь невинний, як Мандела

Гармати роблять боягузів, чоловіки, ми носимо диявольські знаки

Але доля керує нами тілом і душею

Час сіє нас, пізно для пересадки серця, мій батько вмирає

І йому важко сказати, що я його люблю...

Загублений шукаю своє місце

Я брешу, коли кажу: "Не хвилюйся, я впораюся, це відбувається"

Пісочний годинник порожній, близькі закінчуються

День за днем ​​у пошуках орієнтирів я наполягаю

Загублений шукаю своє місце

Я брешу, коли кажу: "Не хвилюйся, я впораюся, це відбувається"

Пісочний годинник порожній, близькі закінчуються

Нерви здаються, гріхи минулого наздоганяють мене