Высота - МАЛЬБЭК, Сюзанна

Дни и минуты падают в ноты,

Стану спокойней от дождя.

Где вдохновение, там повороты

Слишком крутые для меня.

Это работа.

Не забудь, кто ты.

Все свои детские мечты

Устремлю в небо, как самолёты —

Только не бойся высоты.

Мир наших картинок из огромной паутины.

Время сходит, как лавина и его не удержать.

Тут меняются витрины.

Люди, голоса, картины,

За окном твоей машины стали каплями дождя.

Снова бег от той рутины, мы — всего лишь половины,

Но, по прежнему едины — этим стоит дорожить.

Люди слишком уязвимы, да, без исключения — все мы,

Мыслим слишком коллективно.

Хотим знать, как нужно жить, и —

Голос вновь срывается на крик.

Каждый из нас так и не привык (не привык).

Ты глазами ловишь каждый блик.

Знаешь, мы заехали в тупик.

Люди-моторы пытаются быть.

О нас разговоры не остановить.

Этот мир огромный, и в этом никто мы.

Пустые перроны — лишь повод любить.

Дни и минуты падают в ноты,

Стану спокойней от дождя.

То вдохновение, то повороты

Слишком крутые для меня.

Это работа.

Не забудь, кто ты.

Все свои детские мечты

Устремлю в небо, как самолёты —

Только не бойся высоты.

Так надо, этот спектакль,

Мы запутаны в сетях,

Та дорога, где так строго

Судят тех, кто знает как.

Нет, не трогай;

нет, не трогай,

Пусть останется в сердцах

Звук, что волны тобой полны —

Заменяет любой страх.

Дни и минуты падают в ноты,

Стану спокойней от дождя.

Где вдохновение, там повороты

Слишком крутые для меня.

Это работа.

Не забудь, кто ты.

Все свои детские мечты

Устремлю в небо, как самолёты —

Только не бойся высоты.

Только не бойся высоты.

Дні та хвилини падають у ноти,

Стану спокійнішим від дощу.

Де натхнення, там повороти

Занадто круті для мене.

Це робота.

Не забудь, хто ти.

Усі свої дитячі мрії

Спрямую в небо, як літаки

Тільки не бійся висоти.

Світ наших картинок із величезної павутини.

Час сходить, як лавина та його не втримати.

Тут міняються вітрини.

Люди, голоси, картини,

За вікном твоєї машини стали краплями дощу.

Знову біг від тієї рутини, ми — лише половини,

Але, як і раніше, єдині — цим варто дорожити.

Люди надто вразливі, так, без винятку - всі ми,

Думка надто колективна.

Хочемо знати, як треба жити, і

Голос знову зривається на крик.

Кожен із нас так і не звик (не звик).

Ти очима ловиш кожен відблиск.

Знаєш, ми заїхали в глухий кут.

Люди-мотори намагаються бути.

Про нас не зупинити розмови.

Цей світ величезний і в цьому ніхто ми.

Порожні перони лише привід любити.

Дні та хвилини падають у ноти,

Стану спокійнішим від дощу.

То натхнення, то повороти

Занадто круті для мене.

Це робота.

Не забудь, хто ти.

Усі свої дитячі мрії

Спрямую в небо, як літаки

Тільки не бійся висоти.

Так треба, цей спектакль,

Ми заплутані в мережах,

Та дорога, де так суворо

Судять тих, хто знає як.

Ні, не чіпай;

ні, не чіпай,

Нехай залишиться в серцях

Звук, що хвилі тобою сповнені

Замінює будь-який страх.

Дні та хвилини падають у ноти,

Стану спокійнішим від дощу.

Де натхнення, там повороти

Занадто круті для мене.

Це робота.

Не забудь, хто ти.

Усі свої дитячі мрії

Спрямую в небо, як літаки

Тільки не бійся висоти.

Тільки не бійся висоти.