Je m'appelle Marguerite - Lynda Lemay

Les minutes s'égrénent, mes heures et mes semaines filent en fumées

Faudrait qu’j’me souvienne, je ne peux plus m’arreter d’oublier

J’ai oublié l’adresse de ma maison, j’ai oublié ma veste à la réflexion

J’ai peur qu’il ne me reste qu’un prénom: Je m’appelle Marguerite

Mais quel est ce village que je traverse?

Je vais marcher plus vite, j’ai peur que le gros nuage échappe une averse

J’ai rencontré 2 ou 3 inconnu: des petits effontrés qui m’ont dit salut

Est-ce que j’les connaissait, je ne sais plus

Je regarde de loin le soleil se coucher, je ne sais plus mon chemin,

je me sens fatiguée

Si je me rappelle bien quand le ciel est tout rosé, c’est qu’il fera beau

demain, j’voudrais en profité

Mais j’ai de l’esprit en absence, j’ai plus d’ami, j’ai plus d’absence

Mes heures s’entretuent, mon coeur a des secrets qui me tenaille,

mon coprs ne sait même plus si quelqu’un a germé dans mes entrailles

J’ai perdu la notion du temps qui passe, je me mire dans une vitrine comme dans

une glace

J’ai pas trop mauvaise mise mais hélas j’ai les cheveux en bataille,

j’ai oublié de soigner ma coiffure

Je n’ai même pas mon chandaille, j’ai qu’une chemise de nuit en pleine nature

Et qui donc est cette femme d’age mur qui se dépêche à descendre d’une voiture.

Qui m’agrippe le bras et murmure:

Ne vois-tu pas de loin le soleil se coucher

Il est tard allez vient, tu es surment fatigué

Elle me dit regarde bien, le ciel est tout rosé, il fera beau demain,

faudra en profiter

Je t' ai retrouver, t’as de la chance mais faudrait pas q’tu recommence

Elle m’a réinventé toute une enfance, là sur la banquette

Elle m’a ramené à la résidence, à ma chambre et enfin de ma fenêtre,

on a regarder de loin le soleil se coucher

On parlait un peu moins, on était fatigué

On a dit regarde bien le ciel est tout rosé, il fera beau demain,

faudra en profiter

Et là je l’ai reconnue, je pense.

Ma bonne et seule amie d’enfance

Les minutes s’en vont, prennent mes souvenirs comme en otage, j’ai le sommeil

d’un poupon mais la nuit noire blanchie mes images

J’me réveille une photo entre les mains: deux petites filles qui court au bord

d’un jardin

Mais qui sont ces enfants?

C’est fou ce que ma mémoire a foutu l’camps

J’entends glisser dans le corridor de molle chaussures et comme une vie sur mon

cerveau mort

Ya la voix de cette femme qui murmure:

On regardera encore le soleil se coucher et si jamais tu t’endors,

si t’es trop fatigué

J’te dirai regarde bien le ciel est tout rosé, il fera beau demain faudra en

profiter

Mais tant qu’tu pars pas dans le silence, j’vais te remémorer ton enfance:

Tu t’appelles Marguerite

J’t’appelle encore la voisine d’en face

Quand on était petite

Tu étais la plus jolie de la classe

Хвилини минають, мої години та мої тижні горять у диму

Я повинен пам'ятати, я не можу перестати забувати

Я забув свою домашню адресу, я забув свою куртку на роздуми

Боюся, у мене залишилося лише одне ім’я: Мене звати Маргарита

Але що це за село, яке я проїжджаю?

Швидше піду, боюся, велика хмара скине зливу

Я зустрів двох-трьох незнайомців: нахабних маленьких, які зі мною привіталися

Чи знав я їх, я вже не знаю

Я дивлюся, як сонце заходить здалека, я не знаю дороги,

я відчуваю себе втомленим

Якщо я правильно пам’ятаю, коли небо все рожеве, буде сонячно

завтра я хотів би цим скористатися

Але я маю розум у відсутності, у мене більше немає друзів, у мене більше немає відсутності

Мої години вбивають один одного, моє серце має таємниці, які мене мучать,

моє тіло навіть не знає, чи хтось проріс у мене всередині

Втратив час, я бачу себе у вікні, як у

морозиво

У мене не дуже погана ставка, але, на жаль, у мене безладне волосся,

Я забула доглядати за своєю зачіскою

У мене навіть светра немає, лише нічна сорочка серед природи

А хто ця жінка середніх років, що поспішає з машини.

Хто бере мене за руку і шепоче:

Хіба ти здалеку не бачиш, як сонце заходить

Вже пізно, ти точно втомився

Вона каже мені виглядати добре, небо все рожеве, погода завтра буде гарна,

скористається

Я знайшов тебе, тобі пощастило, але ти не повинен цього робити знову

Там, на лавці, вона вигадала для мене ціле дитинство

Вона відвела мене назад до резиденції, до моєї кімнати і, нарешті, до мого вікна,

ми здалеку спостерігали за заходом сонця

Ми трохи менше розмовляли, втомилися

Ми сказали, подивись уважно, небо все рожеве, завтра буде гарна погода,

скористається

А потім я впізнав її, здається.

Мій хороший і єдиний друг дитинства

Минають хвилини, візьми мої спогади в заручники, я сонний

дитини, але темна ніч відбілює мої образи

Прокидаюся з фотографією в руках: по краю біжать дві дівчинки

саду

Але хто ці діти?

Це божевілля, що моя пам'ять зіпсувала

Я чую, як по коридору ковзають м’які туфлі і як життя на мені

мертвий мозок

Ось голос цієї жінки шепоче:

Ми все одно будемо дивитися, як заходить сонце, і якщо ти колись заснеш,

якщо ви занадто втомилися

Я тобі скажу, подивись добре, небо все рожеве, завтра погода буде, доведеться

насолоджуватися

Але поки ти не підеш мовчки, я буду нагадувати тобі про твоє дитинство:

Тебе звати Маргарита

Я досі називаю тебе сусідом навпроти

Коли ми були маленькими

Ти була найкрасивішою в класі