Anne - Lynda Lemay

Bonjour, j' m’appelle Anne, j' voulais juste vous écrire

Mais la main d' la femme qui va t’nir le stylo

C’est celle de Joane, une personne que j’admire

Et qui va tenter d' me traduire comme il faut

Voyez-vous, Joane, elle est pas d' mon troupeau

Mais elle s’intéresse à ce qui s' passe dans ma peau

J' lui rappelle son frère qui a quitté plus tôt qu' moi

Son corps de misère et sa chaise de combat

J' vous vois qui toussez pour camoufler vos rires

Quand j’essaie d' parler et qu' je n' sais que gémir

Quand la main qu' j' vous tends, elle veut pas m’obéir

Et que tristement, j' la r’garde aller et v’nir

N’importe quel détail de la vie quotidienne

Qu' ce soit l' téléphone, les toilettes ou manger

C’est tellement d' travail que ça vaut pas la peine

On finit par vivre entouré d'étrangers

Y en a qui sont là pour gagner leur salaire

Qui poussent nos chaises, nous habillent, nous nettoient

Par chance qu’y a Joane qui est gentille comme une mère

Qu’on dirait qu’elle m’aime et qu’elle est fière de moi

Elle verse quelques larmes quelquefois, à ma place

Quand y a une belle âme qui veut bien s’attarder

Qu’a l’air de comprendre que sous ma carapace

Y a des idées franches et un cœur à aimer

Comme vous, j’ai d' l’humour, mais j' l’exprime autrement

C’est juste que mes rires peuvent sonner comme des cris

J' contrôle pas l' volume de mes longs gémissements

Quand, au cinéma, je m’offre une comédie

Je vois toutes ces têtes devant moi qui s' retournent

J' voudrais disparaître mais je suis tellement là

Un chien dans l' jeu d' quilles, un humain qui aboie

C' toujours à l’horreur que les comédies tournent

Comme vous, j' suis émue d’vant un enfant qui pleure

Comme vous, j' suis déçue quand j'écoute les nouvelles

J' me lève soit de bonne ou de mauvaise humeur

J' suis pas différente en dedans d' ma cervelle

Mais puisque c’est «cérébrale» qu’on la nomme

Cette paralysie qui est ma tache de naissance

Les gens ne m' traitent pas vraiment comme une personne

Y croient que j’ai mal à mon intelligence

Y m' parlent comme on parle à un chat, à une bête

Un peu comme y font avec les vieux séniles

Ce qu’y comprennent pas, c’est que j’ai toute ma tête

Alors que mon corps se tord comme un débile

Des tas d' gens oublient qu’y pourraient m' trouver belle

Si j'étais capable de ret’nir mes grimaces

Alors j' m’interdis d' rêver à grande échelle

J’ai que des p’tits souhaits étouffés par mes spasmes

Eh oui, j' m’appelle Anne, j' voulais juste vous écrire

Merci à Joane d’avoir lu mes pensées

Pour que j' puisse enfin à vous tous me confier

Bien sûr, j' m’attends pas à ce que cette petite lettre

Ne trouve de réponse, à l’exception, peut-être

De quelques regards qui me perceront mieux

Un petit espoir d'être belle à vos yeux

Des tas d' gens oublient qu’y pourraient m' trouver belle

Y font des détours, ils ont peur de ma gueule

Des tas d' gens oublient, alors moi, j' vous l' rappelle

Je suis là, j’existe !

Ne m' laissez pas toute seule !

Привіт, мене звуть Анна, я просто хотіла тобі написати

Але рука жінки, яка дасть тобі ручку

Це Джоан, хтось, на кого я схожу

І хто спробує мене як слід перекласти

Бачиш, Джоан, вона не з мого стада

Але її хвилює, що відбувається всередині моєї шкіри

Я нагадую йому його брата, який пішов раніше за мене

Його жалюгідне тіло і його бойове крісло

Я бачу, як ти кашляєш, щоб приховати свій сміх

Коли я намагаюся заговорити і все, що я можу зробити, це стогнати

Коли рука, яку я тобі простягаю, вона не хоче мені підкорятися

І, на жаль, я дивлюся, як вона приходить і йде

Будь-які деталі повсякденного життя

Будь то телефон, туалет чи їжа

Це стільки роботи, що не варто

Ми живемо в оточенні незнайомців

Деякі там, щоб заробити свою зарплату

Хто штовхає наші стільці, одягає нас, прибирає нас

На щастя, є Джоан, яка добра, як мати

Схоже, вона мене любить і пишається мною

Вона іноді проливає кілька сліз за мене

Коли є прекрасна душа, яка хоче затриматися

Що, здається, розуміє, що під моєю оболонкою

Є прямі ідеї та серце, яке потрібно любити

У мене, як і у вас, є почуття гумору, але я виражаю це по-іншому

Просто мій сміх може звучати як крик

Я не контролюю гучність своїх довгих стогонів

Коли в кіно я пригощаюся комедією

Я бачу, як обертаються всі ці голови переді мною

Я хочу зникнути, але я тут

Собака грає в боулінг, людський гавкіт

Комедії завжди перетворюються на жахи

Мене, як і вас, зворушує дитина, що плаче

Як і ви, я розчаровуюсь, коли слухаю новини

Я прокидаюся або в хорошому, або в поганому настрої

У своєму мозку я нічим не відрізняюся

Але оскільки це «мозковий», так його називають

Цей параліч, це моя родимка

Люди насправді не ставляться до мене як до людини

Вони думають, що мій інтелект шкодить

Вони розмовляють зі мною, як ти з котом, зі звіром

Трохи так, як у старих старих людей

Чого я не розумію, так це те, що у мене вся голова

Як моє тіло крутиться, як дурень

Багато людей забувають, що вони могли б вважати мене красивою

Якби я міг стримати гримаси

Тому я забороняю собі мріяти з великим розмахом

У мене є лише маленькі бажання, придушені моїми спазмами

Так, мене звати Енн, я просто хотів написати тобі

Дякую Джоані, що прочитала мої думки

Тож я можу нарешті довіритися всім вам

Звичайно, я не чекаю цього маленького листа

Не можу знайти відповіді, крім, можливо

З кількох поглядів, які краще пронизують мене

Трохи надії бути красивим у твоїх очах

Багато людей забувають, що вони могли б вважати мене красивою

Вони об’їжджають, бояться мого обличчя

Багато людей забувають, тому я вам нагадую

Я тут, я існую!

Не залишай мене одного!