Debout sur les pissenlits - Lynda Lemay

T’as ni cogné ni sonné

T’as longé le mur du côté

Et te voici, debout sur les pissenlits

Tu vois jouer mes enfants

Et j’les entends qui crient «Maman»

«Y'a un monsieur qu’est bizarre

A coté d’la balançoire

Viens lui parler nous on comprend pas son histoire»

Et me voici près de toi

J’suis ébahie que tu sois là

Tu n’as pas changé d’un brin

C’qui est différent, c’est que t’es sur mon terrain

C’qui est différent, c’est qu’ma main ne vit plus dans ta

Main

Tu n’as pas changé du tout

A part qu’y a mes enfants qui jouent

Autour de toi, autour de nous

Y’a quelque chose qui cloche là dessous

T’as commencé à parler

J’ai commencé à pleurer

Puis les enfants ils se sont mis à pas t’aimer

«Maman c’est qui ce monsieur

Qui fout des larmes dans tes yeux?»

Je leur explique à demi

Que t’es disons un ami

Ça leur suffit

Ils s’réfugient dans la maison

J’ai fais exprès, j’ai pas dit

Ni d’où tu viens ni ton prénom

J’me sens comme prise ne otage

J’me sens coupable d’avoir les deux yeux qui nagent

J’me sens coupable de ne pas te défendre au passage

J’me sens comme pas très correcte

Face aux visages dans la fenêtre

De mes enfants qui font la tête

Y’a quelque chose qui cloche

Mais j’reste

A écouter tes versions

De notre fin de passion

Et j’ai le cur qui s’empiffre d'émotion

J’suis affamée comme un lion

J’ai rien qu’envie de mordre à fond

Dedans ta bouche en mouvement

Qui me dit tout simplement

Les mots qui touchent

Qui font mouche comme avant

J’suis nostalgique à mourir

Je pleus des larmes de désir

Tu n’as pas changé d’une miette

C’qui est différent c’est les enfants qui nous guettent

C’qui est différent c’est que ma vie moi ben je l’ai

Refaite

Les pissenlits vont flétrir

Leurs cheveux jaunes vont pâlir

Devenir poussière et puis partir

Y’a quelque chose qu’est moche à mourir

Ça y est j’entends les gamins

Me dire «Maman on a faim»

J’regarde ma montre il est déjà midi et vingt

Ça fait deux heures qu’on est là

Deux heures que tu me tends les bras

Dans ma petite cervelle

J’suis déjà toute infidèle

Ça faisait longtemps que j’m'étais pas sentie si belle

J’m’entends de dire «Désolée, y’a les enfants qui

M’appellent»

Je monte sur mon balcon

Quand j’me retourne t’as les yeux comme des rayons

Tu fais demi-tour et soudain je suis prise de frissons

Tu longes le mur du côté

Et ta voiture eh ben je l’entends démarrer

Et au lieu de te retenir

J’prends une casserole j’mets d’l’eau à bouillir

Il est midi quarante-quatre

Les gamins mangent des pâtes

Moi j’suis dehors à genoux sur le gazon

Un pissenlit dans les mains, qui a la marque de ton talon

T’avais fait ça y’a dix ans

Revenir me voir en coup d’vent

Quand mon plus vieux il était encore au biberon

N’as tu pas vu que son frère, il a les yeux comme des

Rayons

Neuf ans et quelques poussières

Et ta fossette sur le menton?

Ви ні стукали, ні дзвонили

Ти біг уздовж бічної стіни

І ось ви стоїте на кульбабах

Ви бачите, як граються мої діти

І я чую, як вони кричать "мамо"

«Є джентльмен, який дивний

Поруч з гойдалками

Приходьте поговорити з ним, ми не розуміємо його історії».

І ось я поруч з тобою

Я вражений, що ти тут

Ви не змінилися ні трохи

Інакше те, що ти на моїй землі

Інакше те, що моя рука більше не живе у твоїй

Рука

Ти зовсім не змінився

За винятком моїх дітей, які грають

Навколо вас, навколо нас

Там щось не так

Ви почали говорити

Я почав плакати

Потім діти почали вас не любити

«Мамо, хто цей джентльмен?

Хто ставить сльози на очі?

Я наполовину пояснюю їм

Що ти кажеш друже

Їм цього достатньо

Вони ховаються в хаті

Я зробив це навмисне, я не сказав

Ні звідки ви, ні вашого імені

Я відчуваю себе заручником

Я відчуваю провину за те, що у мене плавають обидва ока

Я відчуваю себе винним, що не захищав тебе на цьому шляху

Я відчуваю, що я не дуже правий

Обличчям до облич у вікні

Про моїх дітей, що дуються

Щось не так

Але я залишаюся

Щоб послухати ваші версії

Про наш кінець пристрасті

І моє серце наповнюється емоціями

Я голодний, як лев

Я просто хочу глибоко перекусити

У роті, що рухається

Хто мені тільки каже

слова, які зворушують

Хто літає, як і раніше

Я ностальгую до смерті

Я плачу сльозами бажання

Ти нітрохи не змінився

Різні – це діти, які спостерігають за нами

Інакше те, що моє життя, ну, у мене воно є

перероблено

Кульбаби в’януть

Їх жовте волосся поблідне

Станьте пилом, а потім підіть

Є за що потворно померти

Ось так я чую дітей

Скажи мені "мамо, ми голодні"

Дивлюсь на годинник, уже дванадцять двадцять

Ми тут уже дві години

Дві години, що ти простягаєш мені руки

У моєму маленькому мозку

Я вже зовсім невірний

Давно не почувалася такою красивою

Я чую, що кажу: «Вибачте, є діти, які

Зателефонуй мені"

Я ступаю на свій балкон

Коли я обертаюся, твої очі як промені

Ти повертаєшся, і раптом мене аж мерзнуть

Біжиш уздовж бічної стіни

І ваша машина добре, я чую, вона заводиться

І замість того, щоб стримувати вас

Беру каструлю, ставлю воду кип’ятити

Вже дванадцять сорок чотири

Діти їдять макарони

Я, я на колінах на галявині

Кульбаба в руках, на якій є знак твоєї п’яти

Ви зробили це десять років тому

Повернись до мене поспішно

Коли мій старший він був ще на пляшці

Хіба ти не бачив, що його брат, у нього очі такі

Спиці

Дев'ять років і трохи пилу

А твоя ямочка на підборідді?