Pies De Atril - Luis Alberto Spinetta

Hirohito:

-«La calle es la noche

Las caras el día

Puertos en la inmensidad

Siempre se quiere volver a salir

Luego sentir el calor de algunos leves pasos:

Pasos que acaso den al borde de un enorme salón

Donde dormir…

De manos las hembras

De manos los hombres

Hilos de todos los monos

Mucho tendrá que cambiar para verte

E e e e en la ausencia

Río de todo lugar que sé

Sé que es temprano y llega la risa

A través de un contraluz alto

Aun quedan mil muros Berlín

Descansa aquí entre mis brazos

Que la noche es tan azul y abismal

Vive por mí

Que yo partiré alguna vez desde mis pies de atril

Partiré alguna vez desde mis pies de atril

Partiré alguna vez desde mis pies de atril

El eco de un piano

O el eco de nada

Llenan un patio común

Todo se puede mover del olvido

Y alguien tendrá una razón

Para haber vivido siempre así

Con sed de salvarse por un hueco

En el que habrá que mirar

Por eso vive por mí

Que yo partiré alguna vez desde mis pies de atril

Partiré alguna vez desde mis pies de atril

Partiré alguna vez desde mis pies de atril…

Aún quedan mil muros en Berlín…

Desnudate por ahora

Hasta que salga el mar…"

Хірохіто:

– «Вулиця – це ніч

зустрічає день

Порти на просторах

Завжди хочеться повернутися

Тоді відчуй тепло деяких легких кроків:

Сходинки, які, можливо, ведуть до краю величезного залу

Де спати…

жіночі руки

з рук чоловіків

нитки всіх мавп

Щоб побачити вас, доведеться багато чого змінити

Е е е е у відсутності

Річка звідусіль я знаю

Я знаю, що рано, і приходить сміх

Через високе підсвічування

У Берліні досі є тисяча стін

Відпочивайте тут, в моїх обіймах

Що ніч така блакитна й бездонна

живи для мене

Що я колись піду зі своїх кафедр

Я колись піду зі своїх кафедр

Я колись піду зі своїх кафедр

Відлуння фортепіано

Або відлуння нічого

Вони заповнюють загальний внутрішній дворик

Все можна зрушити із забуття

І у когось буде причина

Щоб завжди так жили

Спраглий бути врятований дірою

Де шукати

Тому він живе для мене

Що я колись піду зі своїх кафедр

Я колись піду зі своїх кафедр

Я колись піду зі своїх кафедр...

У Берліні ще тисяча стін...

роздягніться поки

Поки не підніметься море...»