Sinfín - Luis Alberto Spinetta

Alguna vez

Querida mía

Te pregunté

Por un rayo que víste en la avenida

Hoy ví uno igual

Aunque es mejor

Y presiento que el tiempo nos mira

Y al esperar

Cuando ya no estás

Nena veo que

Me cae el mundo a mí

Y no sé si al entender

Encierro tu alma

Con mi dulce atención

Eterna

Había una vez

Un gran jardín

Un día claro

Y escuchábamos

Historias que contaban los niños

Acércate

Sin acercarte

Como un puente que salte la distancia

Y al esperar

Cuando ya no estás

Nena veo que (Veo que)

Me cae el mundo a mí

Y no sé si al entender

Me libro del cielo

Y de la esperanza sinfín

Solo un momento

En esta incertidumbre

Y tu flor que me enceguece

Como la nieve

Un río sin tregua

Que se lleva hacia el mar

El lucero de aquellos seres perdidos

Que han de seguir

Como la vida

Han de seguir

Desanda el día

Para encontrarnos

Pregúntate

Por las luces que víste en la avenida

Y no sé si al entender

Encierro tu alma

Con mi dulce atención eterna

Preparate

Que el anochecer

Se hace aliado de todas

Nuestras heridas…

Descálzate ya

Con tu soledad…

Y que las horas no atrapen

Tus alegrías

Que han de seguir

Como la vida…

Han de seguir…

E inventa un Dios …

Para saber (oh)

Inventa algo…

Que contemple toda la necesidad…

Y al esperar

Cuando ya no estás…

Nena veo que

Me cae el mundo a mí…

Y es que además

Te agarraste el sol…

Y no sé si al entender

Me libro del cielo

Y de aquella canción sin fin

Колись

Дорогий

я вас запитав

За блискавку, яку ви бачили на проспекті

Я сьогодні бачив такий самий

хоча це краще

І я відчуваю, що час спостерігає за нами

і під час очікування

коли тебе вже не буде

дитино, я це бачу

світ падає на мене

І не знаю, чи коли я зрозумію

Я замикаю твою душу

з моєю милою увагою

вічний

Одного разу

Великий сад

ясний день

і ми слухали

історії, які розповідають діти

підійди ближче

не наближаючись

Як міст, що стрибає на відстань

і під час очікування

коли тебе вже не буде

Дитина, я бачу це (я бачу це)

світ падає на мене

І не знаю, чи коли я зрозумію

Я позбавляюся неба

І безмежної надії

Лише мить

в цій невизначеності

І твоя квітка, що засліплює мене

Сніг

Річка без перепочинку

Який вивозиться в море

Зірка тих загублених істот

Що слідувати

як життя

Вони повинні слідувати

відстежити день

Щоб знайти один одного

Запитайте себе

За ліхтарями, які ви бачили на проспекті

І не знаю, чи коли я зрозумію

Я замикаю твою душу

З моєю вічною милою увагою

готуйся

того вечора

Він стає союзником усіх

Наші рани...

зніми взуття

З твоєю самотністю...

І щоб години не ловили

ваші радості

Що слідувати

Як життя...

Вони мають продовжувати...

І вигадати Бога…

Знати (о)

Вигадати щось…

Це передбачає всю потребу…

і під час очікування

Коли тебе вже немає…

дитино, я це бачу

Світ падає на мене...

І це на додачу

Ти схопив сонце...

І не знаю, чи коли я зрозумію

Я позбавляюся неба

І про цю нескінченну пісню