Trompe la mort - Lofofora

Qu’est-ce qu’on y peut si l’on préfère encore le désordre au silence?

Ca fait longtemps que l’on a vu notre futur dans les flaques d’essence.

On aime le feu sur nos faces qui transpirent et le lune quand elle danse à la

décadence.

Sans regrets ni remords, c’est trop tard, on vit comme on s’enfuit dans la

lumière des phares pour mieux tromper la mort.

Tant que l’on peut, de toute notre âme on refuse ce qui nous attend au tournant.

Quand il faudrait qu’on s’abandonne au rituel du gaz et du ciment,

sans pourquoi ni comment.

Sans jamais crier gare, c’est trop tard, on vit comme on s’enfuit dans la

lumière des phares pour mieux tromper la mort.

Qu’on nous voit comme des malades, des fous sans valeur parce que nous sommes

incapables de nous fondre dans un monde idéal formaté sans saveur.

Rien à foutre, jamais on ne pourra renier notre cœur.

Що ми можемо зробити, якщо ми все ще віддаємо перевагу безладу мовчанню?

Ми вже давно бачили своє майбутнє в газових калюжах.

Ми любимо вогонь на наших спітнілих обличчях і місяць, коли вона танцює

декаданс.

Без жалю і докорів сумління вже пізно, ми живемо так, ніби втікаємо

фари, щоб краще обманути смерть.

Поки можемо, всією душею відмовляємося від того, що чекає нас на повороті.

Коли ми повинні піддатися ритуалу газу та цементу,

без чого і як.

Без жодного попередження, вже пізно, ми живемо, наче втікаємо

фари, щоб краще обманути смерть.

Що нас вважають хворими, нікчемними божевільними, тому що ми є такими

не в змозі влитися в ідеальний світ, відформатований без смаку.

Нафіг, ми ніколи не можемо відмовити своєму серцю.