Auto-pilote - Lofofora

Debout jusqu’au bout du dernier souffle d’air dont le goût promet d'être amer

Encore debout jusqu’au bout du dernier rayon de lumière

Un dernier trou dans les nuages juste avant l’ultime nuit

L’instant maudit où s'éteignent les étoiles et le soleil s'évanouit

Par-dessus les flots de larmes, par-delà tous les cris

Il existe une autre loi que celle des hommes au regard gris

Je me surprends à rêver, à décoller du sol, ignorant les signaux,

les appels qui m’ordonnent de redescendre

Sans pilote et sans manuel, je finirais en cendres

Que m’importe alors de m'écraser pourvu que je m’envole?

Tant que dans l’obscurité subsiste encore une dernière étincelle

Fermement se tenir au serment de lui rester fidèle, qu’elle me guide vers le

meilleur

Toujours qu’elle m’illumine, qu’elle éclaire à nouveau mon âme déjà rongée par

la vermine

Demande l’autorisation de ne plus atterrir

A quoi bon si le nectar qui me délecte me fait l’effet d’un poison

Briser à jamais les chaînes qui vers le fond m’entraînent

Ne plus me laisser noyer dans le noir broyé

Déployer le courage, ne plus jamais vivre à moitié

Remontez les raz-de-marée qui poussent à renoncer, toujours avancer !

Déserteur de l’armée des victimes, évadé du tourment, ici-bas, même le chasseur

déprime

Voyez, vous ne m’aurez pas vivant

Insoumis à la gravité, réfractaire à ces vérités de paradis qui s’enfuient et

d’enfers mérités

Вистояти до кінця останнього подиху повітря, що обіцяє гіркий смак

Все ще стоїть до кінця останнього проміння світла

Остання діра в хмарах перед останньою ніччю

Проклята мить, коли гаснуть зорі і згасає сонце

Понад потоки сліз, понад усе крики

Є інший закон, ніж закон сірооких

Я мрію, піднімаюся з землі, ігнорую сигнали,

дзвінки, які замовляють мене

Без пілота і без посібника я б опинився в попелі

Яке мені тоді значення розбиватися, поки я відлітаю?

Поки в темряві залишається остання іскра

Міцно тримай клятву залишатися вірним їй, нехай вона веде мене до

краще

Завжди, щоб воно освітлювало мене, щоб воно знову освітлювало мою вже з’їдену душу

шкідники

Попросіть дозволу більше не приземлятися

Що добре, якщо нектар, який мене радує, відчувається як отрута

Розірвіть назавжди ланцюги, що тягнуть мене вниз

Не дай мені більше потонути в розбитій темряві

Проявіть сміливість, ніколи не живіть наполовину

Підніміться на хвилі, які змушують здатися, завжди рухайтеся вперед!

Дезертир з армії жертв, врятувався від мук, тут, внизу, навіть мисливець

депресивний

Бачиш, ти не матимеш мене живим

Непідкоряється тяжінню, стійка до тих небесних істин, що втікають і

заслужені пекла