Les conquerants - Lofofora

Tout commence par un point au loin sur l’océan

Déjà certains anciens l’avaient prédit pourtant

Sans qu’on y croie vraiment

Dans leurs bateaux géants, on les a vus de loin

Quand ils sont arrivés, on ne se doutait de rien

Dans leurs habits de fer, ils avaient fière allure pourtant leurs mots barbares

et leurs bonnes manières sonnaient un peu comme une injure

Soudain dans un vacarme, un éclair assourdissant

Ils ont sorti leurs lames de feu, face à notre courage, ils étaient tut

puissants

Nos guerriers humiliés ont du jeter les armes

Et ils nous ont pris nos femmes

Célébré la victoire dans l’alcool et le sang

Avec leur dieu unique et leur péché de chair

Ils ont détruit le temps, pour nous donner l’exemple, imposé leurs prières.

esprits de la forêt, du soleil et des pierres, gardez votre pardon car ils

savent ce qu’ils font.

dans leurs vies solitaires, prisonniers du béton nos

enfants oublieront ce qu'était la liberté, car ils sont civilisés.

ils ont coupé les arbres, pris nos terres pour en faire un décor suicidaire

avec leurs savoir faire, le bonheur clé en maison, les sens des affaires,

l’agroalimentaire et les grands magasins.

et la peine capitale,

l'économie globale, et puis leur démocratie qu’est tellement respectable.

de gré ou de force, tout cela est pour ton bien.

même si pour eux un homme

vaut toujours beaucoup moins que son poids en uranium.

aujourd’hui qu’il semble

doux le venin des serpents, tendre la morsure du loup, disparu depuis longtemps

de la terre des fous.

maintenant que les ordinateurs ont remplacé les abeilles,

la vie ne tient qu'à un réseau et même les oiseaux en sont tombés du ciel.

esprits de la forêt de la pluie du soleil, avec perte et fracas,

ne leur pardonnez pas car ils sont civilisés.

dans leurs vies solitaires,

prisonniers du béton, nos enfants ont oublié ce qu’est la liberté,

car ils sont civilisés

Все починається з далекої точки на океані

Це вже передбачали деякі стародавні люди

По-справжньому не вірячи

У їхніх гігантських човнах ми бачили їх здалеку

Коли вони приїхали, ми нічого не підозрювали

У залізному одязі вони виглядали гордими, але своїми варварськими словами

і їхні гарні манери звучали трохи як прокляття

Раптом в гомін, оглушливий спалах

Вони витягли свої вогняні леза, перед нашою відвагою мовчали

потужний

Наші принижені воїни повинні були скласти зброю

І забрали у нас наших жінок

Святкували перемогу в алкоголі та крові

З їхнім єдиним богом і грішним тілом

Вони знищили час, щоб показати нам приклад, нав’язали свої молитви.

духи лісу, сонця та каміння, збережи для них своє прощення

знають, що вони роблять.

у своєму самотньому житті в'язні бетону нашого

діти забудуть, що таке свобода, бо вони цивілізовані.

вони вирубали дерева, забрали нашу землю і зробили це самогубною сценою

з їхнім ноу-хау, щастям під ключ, діловою хваткою,

харчові та універмаги.

і смертна кара,

глобальна економіка, а потім і їхня демократія, яка є такою поважною.

волею-неволею, це все для вашого блага.

навіть якщо для них чоловік

завжди коштує набагато менше, ніж його вага в урані.

сьогодні здається

солодкий отрута змій, ніжний укус вовка, давно минулий

з країни дурнів.

тепер, коли комп'ютери замінили бджіл,

життя висить на павутині і навіть птахи впали з неба.

духи сонячного дощового лісу, з втратою та крахом,

не пробачте їм, бо вони цивілізовані.

у їхньому самотньому житті,

в'язні бетону, наші діти забули, що таке свобода,

бо вони цивілізовані